Тектоніка почуттів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

МАДАМ ПОММЕРЕ: А я кажу — брешеш! Якби він вирушив у подорож, то прийшов би попрощатися зі мною!

ДІАНА: А він попросив мене повідомити тобі про це. Кажу тобі це усоте!

МАДАМ ПОММЕРЕ: Не вірю!

ДІАНА: Мамо!

МАДАМ ПОММЕРЕ: Не вірю!

ДІАНА (зворушено): Мамо, я забороняю тобі так казати!

МАДАМ ПОММЕРЕ: Я відчуваю, що з Рішаром щось сталося! Якесь нещастя. І ти це від мене приховуєш! Діано, скажи мені правду, благаю!

ДІАНА: Що ж, зрештою... (Трохи помовчавши.) Ми розійшлися.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Розійшлися? Що ти зробила? Що ти йому сказала?!

ДІАНА: Мамо... це він цього захотів, не я.

МАДАМ ПОММЕРЕ: О, якщо він пішов, то це тому, що ти віддалилася від нього! Доню моя дорога, я ж тебе добре знаю! Ти ж така горда, нездатна втримати чоловіка. Ліпше ти була б негарною — тоді принаймні в тебе була б причина відштовхувати чоловіків від себе!

ДІАНА: Та годі вже дорікати мені моїми стосунками з чоловіками! Чоловіки! Чоловіки! У житті є і щось інше!

МАДАМ ПОММЕРЕ: Ось бачиш, ти сама винна! Визнай це!

ДІАНА: Авжеж, у мене немає бажання принижуватися перед чоловіками, метляти віями, подавати їм капці, мовчки ковтати їхню брехню, виконувати примхи! Завдяки роботі я присвятила себе важливішим завданням: на мій погляд, завдяки деяким із рішень, які я ухвалила, та зрежисованим мною подіям сотні чоловіків і жінок стали лише щасливішими!

МАДАМ ПОММЕРЕ: Авжеж, сотні, а то й тисячі! У цьому немає сумнівів, ти ж така впливова політикиня! Але як щодо матері, га? Діано, як щодо твоєї рідної матері? Їй ти щастя дала?

ДІАНА (зі сльозами на очах): Мамо!..

МАДАМ ПОММЕРЕ: Про мене — чи хоч на мить ти згадала про мене, розлучаючись із Рішаром?!

ДІАНА: Мамо, будь ласка...

МАДАМ ПОММЕРЕ: А я любила його! Любила свого Рішара. Це був мій останній флірт. О, я нічого в тебе не відбирала! Просто користувалася час від часу — і все. Без чоловіка, без прекрасного чоловіка поруч я сохну, втрачаю смак до життя, просто не хочу жити! Коли з’явився Рішар, я нібито відродилася. Вмирання призупинилося. На дурню схоже, правда ж? І все ж було саме так. Знаєш, я не маю такого розуму, як у тебе, я далеко не інтелектуалка. Я звичайна жіночка з дуже банальними уявленнями про світ, з пір’ям і мозком, неначе в курки. Без чоловіка поруч я гину. А ти взяла і забрала у мене Рішара!

ДІАНА: Мамо, ти просто нестерпна! Я не залишатиму Рішара біля себе тільки заради тебе!

МАДАМ ПОММЕРЕ: О, тут твоя правда! Заради мене ти Рішара не залишатимеш. І найбільше засмучує мене те, що я ані грама не важила у твоєму рішенні, бо, покинувши тебе, він і мене покинув, не шкодуючи за моїми жартами, усмішками і кпинами! Дякую, доню, вельми дякую! Щойно ти підтвердила те, про що я не наважувалася сказати уголос: я — лише дурна стара карга, нікому не цікава. Від сьогодні мені сто років! І я відтепер назавжди самотня! З днем народження, бабцю!

ДІАНА: Мамо... але ж тут є я. І я люблю тебе...

МАДАМ ПОММЕРЕ (не слухаючи її): Чому я народила доньку, чому не хлопця? О, якби можна було обирати!..

ДІАНА: Мамо!

МАДАМ ПОММЕРЕ: Я так хотіла, аби з мене вийшов хлопчина! З прутнем, яйцями і великим розміром взуття! Та на мене чекала несподіванка: замість хлопця з’явилася ти! Горе яке! Авжеж, певною мірою ти — мій втрачений хлопчик, але саме втрачений, той, якого я не отримала, себто без сумніву хлопчик і без сумніву втрачений... І ти справді маєш хлопчачі риси: задерикувата, войовнича, амбітна, самостійна, безсердечна... Недоліки! Тільки недоліки. І жодної позитивної риси.

ДІАНА: Мамо, ти усвідомлюєш, що...

МАДАМ ПОММЕРЕ: Замовкни! Ти залишаєшся донькою! Дівчинкою! І що ти мені приносиш? Залицяльників? Коханців? Зятів? Ні! Жодного! І онуків у мене немає! Жодного! Який в тобі сенс? Ти непотрібна!

І вона йде геть, залишаючи приголомшену Діану саму.

15. На вулиці

Родіка міряє кроками тротуар, не відводячи погляду від дверей.