ДІАНА: Цей веселий приспів, що лунає перед кожною невідворотною катастрофою — хіба знайдеться щось іронічніше?
Мадам Поммере стенає плечима.
МАДАМ ПОММЕРЕ: З цього я роблю висновок, що ти досі відмовляєшся йти за Рішара?
ДІАНА: Правильний висновок.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Доню, моя бідолашна доню... Однак... Безліч слів крутиться на язиці... тому я ліпше помовчу...
ДІАНА: Мамо, йди спати.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Ти переказала моє побажання Рішару? Сказала, щоби він більше не призначав тобі побачень у себе? Я давно вже його не бачила. Ви обоє — такі егоїсти! Мені дуже бракує Рішара...
ДІАНА: Так, я переказала йому твою скаргу. Він просив вибачити його.
МАДАМ ПОММЕРЕ (приголомшена): Вибачити?! (Зітхає.) Рішар просить мене вибачити його... Ніколи не старій, доню, чуєш? Не роби так, як зробила я: не старій!
Виходить.
Дзвонить телефон, і Діана вимикає «Марш».
ДІАНА: Слухаю? А, це ти, Рішаре... Усе гаразд? Чудово. Ні, я не хочу. Знаю, Рішаре, я знаю, що ви з Еліною хотіли б, щоби сьогодні я була поруч із вами, однак — як я вже казала тобі — мені не хотілося б зустріти там тих, які переконані, буцімто я воліла би бути на її місці. Так... Не смійся! Дехто так думає. Авжеж, ти, ясна річ, знаєш, що це не так, адже я завжди тобі відмовляла... та я не хочу відчувати на собі цей погляд, сповнений жалощів або іронії... Що ж. Будьте щасливі! Міцного вам шлюбу. Поцілуй Еліну від мене. Від мене — це означає у щічку, чуєш? Бувай.
Поклавши слухавку, Діана робить музику гучнішою і наповнює склянку віскі.
13. У Рішара
Той самий «Марш», однак повільний, солодкавий, виконаний у стилі джазу.
Рішар у домашньому халаті. Він щасливий, зі скуйовдженим волоссям. Його очі блищать, тіло виснажене найпрекраснішою зі втом — тією, що охоплює після палкої ночі.
Десята ранку.
Рішар готує тацю зі сніданком для Еліни — і спершу ставить квітку у склянку.
Раптом дзвонять у двері. Рішар зиркає на екран відеоспостереження і бачить Діану.
Він ошелешений, та все ж натискає на кнопку, щоби впустити її.
Поки вона піднімається, він, як і раніше, поводиться, як закоханий, що турботливо збирає тацю для жінки, яка залишилась у ліжку.
Заходить Діана.
РІШАР: Діано, я... я здивований...
ДІАНА: Я заважаю?
РІШАР (сміється): Це ж ранок шлюбної ночі!
ДІАНА: Я в курсі.
РІШАР: Що сталося?
ДІАНА: Власне, саме це й сталося. Прийшла запитати, як минула ніч.
РІШАР: Але ж... але... (Сміється.) Ти справді заради цього прийшла?
ДІАНА: Авжеж.