РОДІКА: І що ж ви робите?
ДІАНА: Рятую двох жінок від проституції і намагаюся прикрасити життя чоловіка, який невдовзі помре.
РОДІКА: Я вам не вірю.
ДІАНА: По-вашому, це звучить надто ідеалістично?
РОДІКА: Я вірю лише в порок, розрахунок, проценти, у кайф, у біль, від якого так добре! Нічого іншого я у своєму житті не бачила. Мені траплялися тільки потворні люди.
ДІАНА: А як же вродлива Еліна?
РОДІКА: По-своєму вона теж потворна. Врода Еліни стала її прокляттям.
ДІАНА: Мені вас дуже шкода.
РОДІКА: Ненавиджу, коли мене жаліють!
ДІАНА: І через це мені також вас шкода.
Розлючена Родіка підходить до неї й хапає за руки.
РОДІКА: Годі брехні! Кажіть — нащо це вам? Нащо ви забрали нас із вулиці, познайомили нас із Рішаром, нащо ви то запалюєте, то охолоджуєте його? Нащо?!
ДІАНА: Родіко, ви так звикли потерпати, що не годні повірити в чийсь добрий намір.
РОДІКА: Тільки не у ваші! (Після паузи.) Я скажу вам, яка ви — ви дуже погана.
Діана вибухає реготом.
Родіка безжально веде далі:
РОДІКА: Не допомогти ви нам хочете, а скористатися нами! Не ощасливити Рішара вам треба, а — навпаки — зробити його нещасним!
ДІАНА (приндиться): Та ну? І навіщо?
РОДІКА: Бо він вас уже не бажає! І ви хочете, щоб він страждав. Еге ж? Сильно страждав. І довго. Довше, аніж страждаєте ви.
ДІАНА: Чи не надто це просто?
РОДІКА: Коли жінка тримається на ногах лише завдяки любові, а потім цю любов зненацька висмикують у неї з-під ніг, то вона, щоби не впасти, мусить замінити це почуття на інше — ненависть. Це — ваша помста.
Діана знизує плечима.
РОДІКА: І ви маєте рацію. Ненависть — це чудово! Вона така тепла, така солідна, така певна. Ненависть, на відміну від кохання, не викликає сумнівів. Ніколи. Не знаю нічого чеснішого за ненависть. Це єдине почуття, яке нам ніколи не зраджує.
Діана відвертається від неї.
РОДІКА: О, так! Перестрибуючи з ненависті на кохання, ми зазвичай лише виграємо. Тому я вас підтримую. Знаєте, що? Так ви здаєтеся мені значно симпатичнішою.
ДІАНА: Невже?
РОДІКА: Жінка, яка прагне помститися чоловікові... та це будь-яка з нас зрозуміє! Я вам допоможу. Вашими руками я помщуся тим, кого покарати не встигла!
Діана вичавлює з себе ледве помітну усмішку — таке враження, ніби її нудить. Родіка стискає її руку.
РОДІКА: А тепер давайте всю правду. Він не помре?
ДІАНА: Помре!