РОДІКА: Ні, не помре! Хворих я бачу відразу. Навколо кожного я бачу світло — на кшталт ореолу: коли аура повна, добродій має відмінне здоров’я, коли ж аура рвана, він скоро помре.
ДІАНА (байдуже): Дуже цікаво. Вам варто відкрити свою консультацію: дурнів так багато, що ви дуже скоро забагатієте.
РОДІКА (із запалом): Отже, Рішар не хворий! І він не помре!
Діана відходить на кілька кроків і роздивляється Родіку зацікавлено. Її вуста кривляться легкою посмішкою.
ДІАНА: Слухайте, Родіко: а ви сама часом не закохана?
РОДІКА: Перепрошую?
ДІАНА: Ви не закохана в Рішара? Вам так хочеться, щоб він не помирав! Таке враження, що саме згадування про його кінець ранить вас особисто...
Родіку це зауваження зачепило. Вона схоплюється, готова кинутися на Діану, мов фурія.
Лунає дзвінок у двері.
ДІАНА: Це він! Хутко! Вшивайтеся!
Родіка спочатку вагається, та все ж слухається Діану.
Діана показує їй, де вихід.
ДІАНА: Туди!
РОДІКА: Ви!..
ДІАНА: Тихо! І швидше.
Родіка виходить.
Діана набирає поважного вигляду і йде відчиняти Рішару.
Заходить похмурий Рішар — він змарнів, дивиться непорушно перед собою.
РІШАР (випереджаючи її ремарку): Знаю: вигляд у мене не дуже.
Він падає в крісло.
ДІАНА: Доброго вечора.
РІШАР (не дивлячись на неї): А й справді: доброго вечора!
Колись найгалантніший чоловік на світі, Рішар такий схвильований, що навіть забув про політес. Натомість він із люттю випльовує з себе:
РІШАР: Чорт би взяв усіх цих жінок!
ДІАНА: Що, знову Еліна?
РІШАР: Ні, тепер її матуся! Маніпулює донькою! Хоче, щоб я мало не в ноги кланявся їй.
ДІАНА: Боюся, цю дівулю ти отримаєш лише за тих умов, які будуть тобі не до вподоби.
РІШАР: Та я не в силах вирвати цю пристрасть зі свого серця.
Діана здригається. Нарешті вона розуміє, що Рішар справді закоханий у Еліну. Тим часом він б’є кулаком об стіну.
РІШАР (люто): А серце з себе вирвати я не можу!