афінськими вулицями,
ти приходиш і мовиш:
«Я і мої кентаври
відчитаємо над тілом твоїм — о поштивий Сократе,
урочисту літанію
сміху».
І далі:
«Ти натрудився, бідаче,
хотів визволити людину
від тривоги, від муки утілень,
отож упіймав два найвдаліші вислови
і склепав найкумеднішу з формул:
«розум дорівнює щастю».
Чи чуєш ти регіт,
чи бачиш, як дилькотає
щонайсвятіший живіт
Матері Природи?»
А оце моя відповідь:
«Направду це прикра річ:
бути богоборцем і битися з дияволом
і, зрештою, бути подоланим дияволом,
бо, згідно з усякою правдоподібністю,
перемога належить тобі,
Діонісе,
можливо, що розум — як стверджуєш —
є інстинктом смерті,
відлунням ніщоти.
Ти загнав мене до цієї печери
й оточив юрмищем постатей,
які носять моє ім’я,