ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Так, це було негідно.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Пролили кров безвинного.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Доведеться розплатитися за це.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Його спалили державним коштом.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Хтось навіть бовкав про пам’ятник.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: Може, навіть заговорять про причислення до лику блаженних.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: О, йде доглядач праху.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Він завжди має здорові судження про речі.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: І свіжі новини.
ДОГЛЯДАЧ ПРАХУ: Вітаю, про що це ви так, шановні громадяни?
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Про Сократа.
ДОГЛЯДАЧ ПРАХУ: У тоні піднесено-містичному чи криваво-патріотичному?
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Радше перше.
ДОГЛЯДАЧ ПРАХУ: Дурниці, мої любі. Це проста справа. Сократ походив із пролетаріату. Його батько ще годувався з ремесла, але він уже не міг. Конкуренція, великі майстерні, мануфактури — ви ж розумієте. Він мусив вийти на вулицю і заробляти базіканням — економічні умови зробили з нього філософа.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: А хто зробив з нього мученика?
ДОГЛЯДАЧ ПРАХУ: Він сам — якщо коротко: нерозуміння механізму історії. Як пролетар він мусив бути виразником прагнень пролетаріату. Став би народним трибуном, агітатором. Програму мав готову: боротьба з реакційними верхами буржуазії та пошук контакту з її прогресивними низами. Це зрозуміло. Але він волів аристократію і люблені нею диспути — про те, що добре, а що погано, про якусь абстрактну справедливість з місяця. То й гримнув з того місяця прямо до в’язниці. Так платять за зраду свого класу.
Ну, прощавайте. Давіть комарів та ідеалізм.
Виходить.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Знаєте що? Зіграймо в кості.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Гарна думка.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Граймо.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Граймо до кінця, а потім знову.
1956