ВАРТІВНИК: Ні. Каже, що звикає до смерті. Оригінал.
ПОСЛАНЕЦЬ: Розбуди його.
ВАРТІВНИК: Вчора він просив мене його не турбувати. Сюди постійно приходять люди й мучать його. А ти його учень?
ПОСЛАНЕЦЬ: Ні. Державна справа.
ВАРТІВНИК: Ага, то інша річ. (Тормосить сплячого за плече й гукає.) Гей, чоловіче! Повернись-но з морочливої країни марень на цю безплідну й кам’янисту землю! Тебе я кличу!
Чоловік прокидається, спускає ноги з лежанки, прикладає руку до очей. Вартівник регоче.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я до тебе, Сократе.
СОКРАТ: А-а-а (позіхає).
ПОСЛАНЕЦЬ: Я перервав твій сон?
СОКРАТ: Так.
ПОСЛАНЕЦЬ: Що тобі снилося?
СОКРАТ: Ніщота — стихія лагідна і заколисувальна.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я розумію — щось таке, як море. Ти впізнаєш мене?
СОКРАТ: Ні.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я посланець Ради. Прийшов до тебе з місією (робить Вартівникові жест, щоби той зоставив їх самих).
ПОСЛАНЕЦЬ: Позавтра, як тобі відомо, прибуває корабель з Делоса[4]. Тобто позавтра ти вип’єш отруту. Мабуть, сам розумієш, що ми відкопали цей давній релігійний припис лише заради того, щоби полегшити тобі втечу.
СОКРАТ: Так.
ПОСЛАНЕЦЬ: Отож Рада занепокоєна твоєю неквапливістю. Що ти собі міркуєш, власне кажучи?
СОКРАТ: Просто мені подобається це помешкання. Досі я ходив вулицями, і мої виступи мали випадковий характер. Була це, власне, збірка більш чи менш дотепних афоризмів. Тепер я маю школу, як і кожен поважаний софіст. Завдяки вам я створюю дивовижну річ — систему.
ПОСЛАНЕЦЬ: Не глузуй. Містом кружляють поголоски про твій останній виступ на тему законів. Кажуть, ти був блискучий, хоча й дуже реакційний.
СОКРАТ: Ну-ну.
ПОСЛАНЕЦЬ: Ти висунув там тезу, що законів слід дотримуватися.
СОКРАТ: Так.
ПОСЛАНЕЦЬ: Навіть коли вони жорстокі до нас.
СОКРАТ: Навіть тоді.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я, Сократе, звичайний урядовець і хотів би це чітко зрозуміти. Бо річ здається мені важливою.
СОКРАТ: Так і є, без сумніву.
ПОСЛАНЕЦЬ: Тільки не заважай, поки я казатиму. Відповідай «так» або «ні». Фінікійські купці сповіщають, що в серці Африки живуть племена, які складають людські жертви. Такий їхній закон. Лакадемонський закон наказує умертвляти слабких дітей. Що ти на це, Сократе?
Сократ мовчить.
ПОСЛАНЕЦЬ: Якби у нас з’явився тиран і видав ухвалу, що треба відрубати праву долоню всім дорослим афінянам — що ти сказав би про афінян, які прийняли би такий закон? Напевно, вони впали би тоді до рівня рабів.
[4] У переддень суду над Сократом, якого звинуватили в атеїзмі й розбещенні молоді, з Афін вирушив корабель у тридцятиденну священну процесію до храму Аполлона на острові Делос. Поки корабель не повернувся, в Афінах було заборонено виконувати смертні вироки. Традиція і звичай сягали часу, коли легендарний Тезей вирушив на Крит, щоб убити Мінотавра.