Печера філософів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ВАРТІВНИК: Люди.

СОКРАТ: А ти що кажеш?

ВАРТІВНИК: Я тебе мало знаю. Та гадаю, що людей треба шанувати навіть якщо вони не вірять у богів. Релігія — це гарна річ. Легко кохати дружину, яка спить біля тебе, але щоб Афродіту...

СОКРАТ: А ти віриш у богів?

ВАРТІВНИК: Вірю, коли з неба гримає. Але молюся, навіть коли гарна погода.

СОКРАТ: До кого?

ВАРТІВНИК: До неба. Здіймаю руки вгору — й одразу на груди спливає тепло.

На сходах з’являється Платон.

ПЛАТОН: Ми вже тут, учителю. Чи можна їх покликати?

СОКРАТ: Заходьте. (До Вартівника.) Нас перервали. Ти навіть не уявляєш, як мені обриднули ті уроки. З тобою інша річ. Одразу до найважливіших питань.

ВАРТІВНИК: Слухай, Сократе. Поговори з ними. Може, хтось із них сплатить за тебе. Кажуть, що в Платона багато грошей.

СОКРАТ: Добре, добре. Йди вже.

Заходять учні.

УЧНІ: Вітаємо тебе, вчителю!

СОКРАТ: Добрий день вам. Можливо, Ксенофонт скаже, про що ми говорили при останній зустрічі?[5]

КСЕНОФОНТ: При останній зустрічі ми розглядали правдивість рівняння: розум = добро = щастя. Навели визначення цих понять. Ряд прикладів із життя. Потім була дискусія.

СОКРАТ: Хто візьме слово?

КСАНФІЙ: Я.

СОКРАТ: Слухаємо, Ксанфію.

КСАНФІЙ: У нас, у Фівах, мешкав дуже мудрий чоловік на ім’я Софрон. Коли померла його донька, він повісився.

ФЕДР: Було таке. І ніхто не сказав: «Софрон перед смертю обезглуздів», лише: «Це була його єдина донька».

ПЛАТОН: Я тебе запитував, Сократе, чому Едіп, який був, безсумнівно, мудрою і доброю людиною, не був щасливим. Мудрість є однією з умов щастя, проте існує ще й призначення.

ФЕДОН: Коли я прокидаюся вночі й раптово усвідомлюю, що я є, завжди відчуваю біль. Тоді повторюю свою настанову: «Ким ти є? Людиною. Ким є людина? Твариною розумною, яка вміє сміятися. Чого потребує людина? Знання. А щастя? Щастя є дитям знання».

Тоді замість страху я відчуваю в собі порожнечу. Торкаюся до свого обличчя. Знову відчуваю страх.

СОКРАТ: Гадав, що ви доросли до абстракції, тим часом ви справді розумієте лише образи. Ну що ж, замало часу на навчання мудрості, то, може, кілька зауваг із питань гігієни? Лахете! Ти начебто не є поетом-невдахою.

ЛАХЕТ: Ні, Сократе. Я навчався скульптурі.

СОКРАТ: Отож у тебе є відповідна кваліфікація, щоби стати філософом. Уяви, Лахете, що мусиш вирізьбити із пісковика голову Аполлона. Що тобі потрібно для цього?

ЛАХЕТ: Знаряддя і кам’яний блок.

СОКРАТ: Чи можеш ти уявити блок пісковику?

ЛАХЕТ: Поки ти це мовив, я уявляв його.

[5] Не всі учні в «Печері філософів» носять імена учнів історичного Сократа. Ксенофонт Афінський (до 430 до н. е. — бл. 355 до н. е.) — давньогрецький історик, письменник, політичний та військовий діяч; Лахет був полководцем і афінським урядовцем — цю постать Платон виводить у однойменному діалозі. Філософ на ім’я Федр дискутує із Сократом у іншому діалозі Платона. Натомість ім’я Ксанфія носить комічна постать Діонісового блазня у «Жабах» Аристофана.