ДРУГИЙ ХОРИСТ: Аби розв’язати цей вузол.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Із піднесеної брехні і пласких гіпотез.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Заради цього ми змушені послуговуватися чужими очима.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Отож тут знáйдеться дещо і для короткозорих, і для далекозорих.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: Найменше для тих, у кого хороший зір.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Автор просив вибачити його й передати, що він не дає відповіді.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Каже, що й сам не знає.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Заявляє, що якби знав, написав би цей твір німецькою.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: А не скликáв би акторів і не смикав би за мотузки.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Ну що ж, але він не знає.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: І ми, хто цю п’єсу погоджування на все довели аж до краю, також мусимо з цим погодитися.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Пом’якшувальною обставиною є той факт, що п’єса походить із прадавніх часів.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Тоді техніка для прослуховування була на низькому рівні.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Сократ щойно винайшов діалектику[2].
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Практичний посібник для слідчих суддів уклали значно пізніше.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Саме тому засуджений бешкетував так довго.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: А його голова, яку викинуло на високий берег нашого часу, має затерті риси.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Ми не втнемо потомкам такого фортелю.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Усі, кого вишлють по той бік, матимуть на шиї камені, і на кожному викарбують статті, за якими їх умертвили.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Усі інші матеріали знищать, щоби вони не спокушали психологів.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Кількох безвинних і непогрішних ми забальзамуємо. Їхні твори ми теж забальзамуємо й показуватимемо черні. Цілком безкоштовно.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Таким чином людство визволиться від драм, а ще від мистецтва, яке зароджується із сумнівів.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: І зостанеться лише історія, доведена геометричним способом.
Звук, який нагадує посвист батога.
ХОР: Ми починаємо.
Акт перший
Кам’яна в’язниця. Морок. На лежанці чоловік, накритий плащем. Ліворуч сходи. Мале вікно. Заходять Посланець Ради і Вартівник[3].
ПОСЛАНЕЦЬ: Спить?
ВАРТІВНИК: Спить. Постійно спить. І вдень спить, і вночі.
ПОСЛАНЕЦЬ: Хворіє?
[2] Сократ щойно винайшов діалектику (від гр. бесіда, спосіб мовлення) — метод ведення філософського диспуту між учителем і його учнем.
[3] У роботі над «Печерою філософів» взірцем для Герберта стали ті «Діалоги» Платона, в яких Сократ очікує в камері на смерть, а саме «Критон» і «Федон». Відомості про останні дні Сократа, людей, які відвідували його в ув’язненні, й обставини смерті філософа Герберт запозичив із «Федона». Федон був учнем Сократа, Критон — його однолітком, сусідом і приятелем.