Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

За допомогою юридичних категорій здійснюється схематизація права[2]. Наприклад, категорії злочинів поділяють на злочини невеликої, середньої і особливої тяжкості - залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння; юридичні особи поділяються на державні і приватні, залежно від того, чи мають вони на меті отримання прибутку. Та сама юридична ситуація може співвідноситися відразу з кількома юридичними категоріями, що дає змогу встановити режим їх функціонування.

Вироблення понять і категорій теорії права і держави, їх коригування, наповнення новим змістом, впровадження в нормотворчу, правозастосовну та іншу практику - це результат інтелектуальної діяльності багатьох поколінь юристів, їх домовленості (конвенційності). Разом із іншими юридичними поняттями юридичні категорії становлять категоріально-понятійний апарат юридичної науки.

Тільки після опанування науковими поняттями і категоріями в галузі права і держави можна визначати закономірності державно- правового розвитку, творчо розвивати, створювати моделі і пропонувати прогнози їх поступального руху. Будь-яка теоретична база перевіряється надалі практикою.

Набір категорій і зміст понять визначаються концепцією, покладеною в основу вивчення проблем теорії права і держави. Розроблення концепцій - одне з головних методологічних завдань теорії права і держави.

Концепція теорії права і держави - це логічно виважена і усталена система причинно-наслідкових зв’язків між вихідною, стрижневою ідеєю про право і державу й суміжними ідеями, що у комплексі пронизують весь досліджуваний (що викладається) матеріал, визначають його цільову спрямованість, підбір фактів, їх інтерпретацію та ін.

При побудові концепції теорії права і держави потрібно враховувати, що її можна вивчати в широкому розумінні як науку про загальні закономірності права і держави та у вузькому значенні як юридичну догматику (аналітична юриспруденція). Перевагу слід віддати вивченню в широкому розумінні, оскільки вузьконормативний підхід, властивий аналітичній юриспруденції (юридичному позитивізму), використовується в галузі юридичної техніки, юридичних понять, категорій і спрямований на вдосконалення структури системи права, надання їй формальної визначеності поза зв’язком із соціальними процесами. У предмет свого дослідження аналітична юриспруденція не вводить аксіологічні й соціологічні аспекти права: сутність права, його місце в суспільстві, дію в соціальних зв’язках та ін. Такий однобічний, далекий від методологічного й ідеологічного плюралізму метод не може бути визнаний ефективним у цілому. Він позбавлений багатьох аспектів пізнання права і держави, що дають філософія права, соціологія права; збіднений однобокістю інтерпретації матеріалу і, отже, не може гарантувати свободу пошуку істини.

Розвиток філософії права (онтології, гносеології, аксіології, феноменології, антропології права), соціології права й інших наукових дисциплін потребує прагматично-інтегрального підходу, врахування всієї системи факторів, які визначають право і здебільшого були головними для різних правових теорій. В центрі означеного підходу мають бути людина, її потреби, інтереси, її основоположні права і свободи.

§ 7. Місце теорії права і держави в системі юридичних наук

Юриспруденцію, як і теорію держави і права, можна розглядати як науку і навчальну дисципліну. В тому чи іншому значенні в юриспруденції розрізняють такі основні види (групи) дисциплін:

1) теоретико-історичні (синтезуючі): теорія права і держави, історія права і держави - загальна і вітчизняна, історія вчень про право і державу, а також суміжні з ними дисципліни - філософія права, соціологія права, етнологія права, юридична герменевтика та ін.;

2) галузеві (базові): конституційне право, цивільне право, кримінальне право, адміністративне право, цивільно-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та ін., які вивчають і пояснюють нормативний зміст галузей права;

3) міжгалузеві: повітряне право, аграрне право, транспортне право, митне право та ін., що тісно пов’язані з галузевими, виникли на стику кількох галузей права, проте мають самостійний предмет вивчення;

4) прикладні: кримінологія, криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, правова статистика, оперативно-розшукова діяльність та ін. Для вирішення правових питань ці дисципліни використовують положення і висновки суміжних юридичних дисциплін, а також гуманітарних (історії, політології, соціології та ін.) і природничих наук (фізики, хімії, біології, медицини та ін.);

5) організаційні: вивчають організацію та діяльність державних органів (державне будівництво), органів місцевого самоврядування (організація місцевого самоврядування), судових і правоохоронних органів (прокурорський нагляд, організація правосуддя, правоохоронні органи тощо).

6) зарубіжні порівняльного характеру: конституційне право зарубіжних країн (порівняльне конституціознавство), порівняльне правознавство (правові системи світу) та ін. Загальне порівняльне правознавство (юридична компаративістика) може бути віднесено до теоретико-історичних наук (першого блоку юридичних дисциплін) як їх відносно самостійна частина;

7) міжнародні: публічне міжнародне право, приватне міжнародне право, консульське і дипломатичне право, європейське право та ін.

Теорія права і держави має певні відмінності від історії права і держави та історії вчень про право і державу (хоч вони і належать до однієї групи теоретико-історичних дисциплін).

Історія права і держави вивчає процес історичного розвитку державно-правових форм життя конкретних країн у хронологічному порядку, тобто застосовує переважно історико-порівняльний метод. Теорія права і держави досліджує розвиток права і держави в узагальнено-теоретичному вигляді, тобто застосовує переважно формально-логічний метод. Конкретні дані з історії права і держави використовуються теорією права і держави для теоретичних узагальнень, виявлення загальних закономірностей розвитку права і держави різних народів у конкретні історичні періоди.

Історія вчень про право і державу досліджує і висвітлює історію виникнення і розвитку теоретичних знань про державу і право. Історично закономірний процес нагромадження людьми уявлень про державно-правові явища відображається у вченнях, теоріях, ідеях мислителів різних народів світу (Аристотеля, Монтеск’є, Руссо, Канта та ін.). Теорія права і держави вивчає результати їх пошуків у вигляді узагальнень і відіграє істотну роль як одна з найважливіших передумов удосконалення теоретичних розробок проблем права і держави. Історія правових учень виступає ніби історичною частиною теорії права і держави. Вона постачає матеріал про історичне формування понятійного апарату теорії.

Місце теорії права і держави як відносно самостійної науки і навчальної дисципліни визначається тим, що вона є:

1) узагальнюючою загальнотеоретичною стосовно інших юридичних наук та юридичної практики: поєднує і використовує дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень. При цьому теорія права і держави не підмінює теорію галузевих юридичних наук і не розчиняється в ній;

2) інтегруючою: здійснює інтегрування (об’єднання) в систему знання, отримані галузевими і спеціальними юридичними науками, а також дані, здобуті при вивченні юридичної практики. Практика надає теорії емпіричні факти, що слугують матеріалом для теоретичних узагальнень. Практикою перевіряються висновки науки. Отже, теорія права і держави виступає як систематизований підсумок знань, накопичених окремими юридичними науками і юридичною практикою, сприймає наукові теоретико-правові положення з метою власного вдосконалення і розвитку;

3) базовою, фундаментальною: досліджує (описує, аналізує, пояснює) основні і загальні закономірності розвитку права і держави. Її висновки, загальнотеоретичні положення є основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук. Вона сприяє збагаченню юридичних наук, оскільки переносить досвід однієї в іншу;

4) методологічною: виробляє загальні методи і принципи пізнання, поняття і категорії, на які спираються інші юридичні науки. Виробляючи свою галузеву теорію, ці юридичні науки керуються методологічними положеннями теорії права і держави. Так, модель правового статусу підозрюваного (дисципліна кримінального процесу) ґрунтується на загальнотеоретичній моделі правового статусу особи;

5) системоутворюючою: сприяє оформленню нових наукових і навчальних дисциплін у галузі теоретичної юриспруденції: філософія права, соціологія права, загальне порівняльне правознавство та ін., котрі взаємодіють з нею, постачають її своїми творчими досягненнями;

6) пропедевтичною (вступною) навчальною дисципліною: вводить суб’єкта навчання у світ юриспруденції, закладає юридичні підвалини для подальшого оволодіння юридичними науками і практикою. Завдяки теорії права і держави забезпечується цілісність уявлень про праводержавні явища. Відбувається оволодіння понятійно-категоріальним апаратом юриспруденції, оскільки поняття та категорії теорії права і держави є загальними для всіх юридичних наук і навчальних дисциплін. У взаєминах теорії права і держави та галузевих юридичних наук існує певна рівноправність, що полягає у взаємному збагаченні і взаємній допомозі в пізнанні системи закономірностей права і держави.

§ 8. Місце теорії права і держави в системі гуманітарних знань

Співвідношення філософії і теорії права і держави. Для виконання своїх функцій теорія права і держави використовує досягнення всіх гуманітарних знань. Філософія, предметом якої є загальні закономірності розвитку природи, суспільства, мислення, виступає як підґрунтя теорії права і держави, її методологічний базис. Вона виробляє загальні, філософські підходи до наукових досліджень, що використовуються теорією права і держави. У науковому обігові теорії права і держави перебувають філософські категорії: сутність, зміст і форма, частина і ціле, можливість і дійсність, система і структура. Філософія дає ключ до розуміння права і держави як соціальних явищ завдяки аналізу їх сутності, природи, призначення і місця в загальній системі таких явищ. Теорія права і держави, що вивчає тільки державно-правові явища, озброює філософію матеріалом, на основі якого здійснюються узагальнення і формулюються принципи соціального прогресу.

Взаємодія філософії і теорії права і держави щонайкраще простежується через філософію права.

Філософія права є частиною як загальної філософії, так і загальної теорії права і держави й по-різному виявляє свою дію в межах кожної з цих наук - залежно від тих об’єктивних закономірностей, що становлять предмет їх вивчення.

[2] Див.: Бержель Жан-Луи. Общая теория права,- М.: NOTA BENE, 2000,- С. 358.