Теорія права і держави: Підручник.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

6) відбулася сакралізація (освячення) влади, що призвела до застою і нерухомості в суспільстві, яке протягом сторіч не розвивалося (не знало сходження по лінії: рабовласництво, феодалізм, капіталізм). Наприклад, незважаючи на те, що держава в Китаї утворилася задовго до європейських держав (Греції і Риму), його суспільство не зазнало змін, окрім зміни царюючих династій, аж до початку XX ст.

Утворення кожної держави залежить від комплексу причин - географічних, економічних, політичних, соціально-культурних, демографічних, внутрішніх і зовнішніх.

§ 9. Особливості походження права у різних народів світу

Історично право спочатку утворювалося однаково в усіх народів світу шляхом переростання соціальних норм (норм-звичаїв) на правові звичаї, які згодом записувалися, об’єднувалися в особливі списки, офіційно визнавалися та охоронялися органами управління, що виділилися із суспільства. Сукупність таких накопичених норм, заснованих на звичаях, дістала назву звичаєвого права. Правовими звичаями могли регулювати майнові, владні, виробничі, розподільні та інші соціальні відносини. Активне формування звичаєвого права припадає на період розпаду родового ладу, коли суперечності, що виникали в суспільстві, зумовлювали фіксацію сформованих відносин різними нормативними настановами.

Перетворення норм-звичаїв у норми права в державі відбувалося у формах: 1) мовчазної згоди держави; 2) розгляду справ у судах на їх основі; 3) офіційного закріплення державою в законах. Перші писемні пам’ятки права стародавності (Закони Ману, Закони XII таблиць, Кодекс законів царя Хаммурапі та ін.) і середньовіччя («Салічеська правда», «Руська правда» та ін.) складалися з норм звичаєвого права, судових прецедентів і прямих законодавчих положень.

Способи виникнення права у процесі становлення держав не були однаковими: в одних провідним став судовий прецедент (Англія, СІЛА, Австралія, Канада, окрім Квебека та ін.); у других -релігійно- правовий текст (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Індія, Пакистан, Ізраїль та ін.); у третіх - зберігся і розвинувся правовий звичай (країни Африки, Мадагаскар); в четвертих - утвердився закон (Франція, Італія, Іспанія, Австрія, ФРН та ін.). Таким чином у світі склалося різноманіття систем права: прецедентне, релігійне, звичаєве, законодавче тощо. Посівши провідне місце як нормативна основа національного права, зазначені джерела права визначили своєрідність і відмінність правових систем світу (англо-американська, релігійна, традиційна, романо-германська, змішана).

Формування міжнародних договорів (міжнародне договірне право) як двосторонніх угод держав про правила взаємних відносин відбувалося в країнах світу неоднаково і залежало від ступеня соціально-політичної розвиненості їх суспільств.

§ 10. Взаємозв’язок права і держави

Право і держава є підсистемами системи вищого рівня - суспільства, в межах якого вони перебувають у тісному взаємозв’язку. У науковій думці склалося два типи розуміння співвідношення (єдності, відмінності, взаємодії) права і держави:

1) етатистський (державницький) - ставить державу вище права, розглядає право як елемент політики держави. Таке розуміння притаманне тоталітарним державам і позитивістському (а також його різновиду - марксистсько-ленінському) мисленню. Допускає свавілля держави щодо людини, неповагу до її гідності, обмеження прав і свобод;

2) ліберальний (правовий) - від дає пріоритет (верховенство) праву перед державою, ґрунтується на прогресивних елементах природно-правової теорії, сприймає світові стандарти прав людини, передбачає недопущення свавілля держави, її органів і посадових осіб щодо людини, як і свавілля людини стосовно людини.

Безумовно, ліберальний тип розуміння співвідношення права і держави ближчий до інтересів людини і має право на утвердження в Україні. Адже в Конституції України проголошено принцип верховенства права, закріплені основні права і свободи людини, передбачено їх гарантії.

Право і держава кожного народу мають єдину соціально- економічну основу, у них однаково втілюються менталітет народу, його культура, свідомість, традиції; право і держава є взаємозалежними у своєму походженні. Право виступає засобом соціального регулювання, а держава слугує для нього механізмом, за допомогою якого забезпечується вплив права на суспільні відносини.

Зв’язок між правом і державою настільки складний, що їх співвідношення можна розглядати лише під кутом зору певної взаємодії. Право і державу недоцільно протиставляти. Хоч право виникло дещо раніше, ніж держава, проте держава стала вирішальним стимулятором його розвитку. Тому вплив держави на право, як і вплив права на державу є взаємним.

Вплив держави на право виявляється в такому:

1. Держава в особі нормотворчих органів обробляє (деталізує) соціальні нормативи, що сформувалися в суспільстві як правила поведінки, формулює в нормативно-правових актах, систематизує, надає їм потрібної форми (закон, указ, постанова), визначає їх юридичну чинність.

2. Держава не лише закріплює сформовані в суспільстві типові правила поведінки, а й безпосередньо «творить» право, встановлює правові норми, виробляє і ухвалює нормативно-правові акти. Її закони і підзаконні акти слугують джерелом (формою) права.

3. Держава дає попередній дозвіл на видання актів громадських організацій або утверджує їх; може делегувати право на видання нормативних актів органам самоврядування; надає силу іншим формам (джерелам) права - міжнародним актам, нормативним договорам шляхом їх ратифікації, а також судовим і адміністративним прецедентам.

4. Держава запроваджує в життя норми права через правореалізаційну діяльність державних органів (судових, правоохоронних, контрольно-наглядових та інших): правозастосовними органами норми права виконуються, а правоохоронними органами охороняються від порушень.

5. Держава забезпечує, гарантує захист прав і свобод людини, для чого створює спеціальні правові механізми й інституції (омбудсмен, суди тощо).

6. Лише держава може застосувати примус при відхиленні поведінки осіб (індивідуальних чи колективних) від норм права.

Вплив права на державу виражається в тому; що у нормах права держава одержує своє юридичне оформлення - внутрішньодержавне і міжнародне.

Внутрішньодержавне: вся побудова держави, порядок формування її органів, їх компетенція, відносини один з одним і з органами місцевого самоврядування, діяльність щодо вирішення державних завдань і виконання фундаментальних функцій регламентуються правовими нормами. У цьому велику роль відіграють конституції, що закріплюють структуру держави, систему її органів, їх завдання і функції, компетенцію, форми діяльності. Правовими нормами встановлюються межі втручання держави в «життя» громадянського суспільства та особи, визначається міра здійснення державної влади і управління; закріплюється правовий статус людини і громадянина.

Міжнародне право допомагає державі в її відносинах з іншими країнами, зі світовим співтовариством загалом. Міжнародно-правові договори, які укладають держави одна з одною, сприяють мирному співіснуванню народів на планеті.

Тісний взаємозв'язок права і держави не виключає їх відмінностей за структурою, способами функціонування:

1) держава слугує основою політичної системи суспільства, а право - основою правової системи суспільства;

2) держава є політико-територіальною організацією влади, зосередженої в апараті управління, що складається із системи державних органів, а право є системою норм, якими упорядковується життя населення в державі;

3) держава в особі нормотворчих органів (парламенту, уряду, президента та ін.) надає праву формальної визначеності і загальнообов’язковості, закріплює норми права у певних формах (нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай тощо), які виробляються в суспільстві як стандарти соціальної поведінки людей. А право не лише втілюється в цих формах, а й існує поза ними, передусім у природних, невід ’ємних і невідчужуваних правах і свободах людини, що потребують державного захисту;

4) органи держави мають можливість «творити» юридичне право за їх державною ієрархією (одні органи видають закони, інші - підзаконні акти), а право (через систему норм, зазначених в усіх формальних правових джерелах) впливає на державний організм у цілому, «укладає» діяльність держави в правові межі на випадок можливої сваволі з її боку;

5) за потреби держава охороняє право своєю примусовою силою, а за допомогою права встановлює вид і міру примусу у випадках його порушення (держава уособлює силу, а право - свободу, рівність і справедливість).