Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.

• за формою зовнішнього вираження - є письмовими документами різноманітних правових форм: нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, правових прецедентів, правових доктрин, релігійно-правових текстів;

• за часом набрання сили - набирають сили чи припиняють дію офіційним шляхом, у суворо встановленому порядку (нормативно-правові акти, нормативно-правові договори тощо), а також у результаті індивідуального або колективного волевиявлення (індивідуальні і корпоративні договори та ін.);

• за засобами регулювання - передбачають поділ на суб’єктивні права і суб’єктивні юридичні обов’язки; установлюють правові загальні дозволи, зобов’язання і заборони як засоби правового нормативного регулювання;

• за способом забезпечення виконання - забезпечуються всіма засобами суспільного і державного впливу (переконання, заохочення і рекомендація, керівництво, контроль, особистий приклад), включаючи застосування державного примусу - у разі, якщо владні розпорядження не виконуються добровільно.

§ 7. Загальні закономірності походження права і держави

Закономірності походження права і держави - об’єктивно існуючі повторювані істотні зв’язки буття і свідомості, що визначають хід становлення права і держави через глибинні процеси правової комунікації (взаємини) суспільства і людини та виниклої об’єктивної і суб’єктивної потреби на певному етапі розвитку цієї комунікації впорядкувати їх як владно-політичні й організаційно-правові.

Основні закономірності загального формування права і держави:

1) сформованість усталеної, відносно великої і цілісної групи людей {родової общини), яка має певну внутрішню диференціацію (статеву, виробничу, сімейну, соціальну тощо), ієрархічну організацію (різниця у соціальних статусах), здатна самостійно забезпечувати своє існування і має об’єктивну спрямованість на впорядкування суспільних відносин;

2) відокремлення особи як учасника суспільних відносин з домаганням автономності власного існування (соціальної свободи) і водночас з усвідомленням залежності від колективу, відчуттям обов’язку. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб’єктів, де індивід як біолого-психологічна істота не відокремлений як соціальна особистість, котра усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства, і розраховує на умовну, але дієву міжсуб’єктну рівність, забезпечувану комплексом існуючих соціальних норм, освоєння яких є істотною частиною її (особи) соціалізації. Норма-звичай як соціальна норма, що має надбіологічний характер, йде не від загального, а від індивідуального переконання, а стає загальним;

3) якісна реорганізація виробництва і соціально-духовного життя суспільства, ускладнення економічних відносин; поява надлишкового продукту в матеріальному виробництві як основи саморозвитку економіки; оформлення головних функцій публічної влади: розподільчо-організаційної (поділ праці; нерівний розподіл продуктів; перерозподіл продуктів, вироблених усім родом); охоронно-захисної (охорона і захист установленого порядку, забезпечення його стабільності);

4) політизація суспільних відносин внаслідок розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи); об ’єднання общин у велику племінну спільність, що осіла на певній території, з ієрархією вождів, з єдиними релігійно-культурними правилами - нормами-звичаями;

5) перетворення норм-звичаїв на правові звичаї з метою узгодження суперечливих інтересів соціальних суб’єктів, перехід від примусу сторін у суспільних відносинах до пошуку компромісів, домовленостей та інших мирних форм улагодження конфліктів і підтримання порядку (архаїчне або звичаєве право)', обмеження конфліктів між родами і запобігання кровній помсті, що мала винищувальний характер, шляхом укладення договорів примирення, які укладалися спочатку за допомогою народних зборів, старійшин, потім - ради старійшин, вождів {договірне право); зникнення варварського способу охорони звичаїв, що змінилися за своїм змістом, та інших загальнозначущих правил поведінки, вирішення спорів за допомогою правосудної діяльності, що здійснювалася шляхом прийняття індивідуальних рішень {прообраз судового права)',

6) переростання публічної влади первісного суспільства в політичну публічну владу, відокремлення від населення (апарат управління і апарат примусу), що поширюється на територіально- політичне утворення, поділене на центр (місто) і периферію. Управлінський апарат перебуває в центрі, його очолює вождь- правитель («вождество») - укріплює владні повноваження; обмежує підвладних у поведінці на власний розсуд; придушує опір з їхнього боку; формально і фактично забезпечує панування певної соціальної групи (класу) як усередині державоподібного утворення (роздача земель і зворотне отримання данини як повинності), так і ззовні - у відносинах обміну й інших стосунках із такими самими сусідніми утвореннями (це період виникнення протодержави);

7) перехід у ранню державу з розгалуженою системою органів управління, спеціалізованим управлінським апаратом; з нормативними регуляторами суспільних відносин, що набули характеру писаного права; складання системи норм, з якими має узгоджуватися поведінка людей та їх об’єднань; вироблення стійких процедур, формалізованих рішень і засобів державного примусу для підтримання правопорядку, збереження соціальної цілісності - своєрідна первісна спільна правова матерія набуває конкретних форм державного права (спочатку станового, а потім загальнодержавного). Генезис держави пов’язаний з появою права і необхідністю його охорони й захисту. Якщо існування права без держави і поза державою можливе за певних соціальних обставин, то існування держави без права неможливе.

Вирізняють такі стадії розвитку права: архаїчне (звичаєве) - до ІХ-ХІ ст.; станове (корпоративне) - до XIII-XV ст.; розвинене (загальнодержавне) - виникає у XVI-XVIII ст. й існує досі (поєднуючи традиції і новації національного, міжнародного та регіонального права).

§ 8. Особливості походження держави у різних народів світу

На стадії розпаду первісного суспільства в різних народів світу, незважаючи на певні закономірності, виникли й розбіжності в походженні держави.

Основні шляхи походження держави:

• європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

• східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

На території Європи {європейський шлях) головним фактором утворення держави було класове розшарування суспільства у зв’язку з формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів, а головною функцією - економічне регулювання і захист приватної власності. У результаті розпаду общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування при збереженні державної власності (Спарта). Найбільш класичними вважаються три форми походження держави: афінська, римська, германська

Афінська форма вважається класичною формою походження рабовласницької держави: вона виникла безпосередньо з внутрішніх класово-економічних приватновласницьких суперечностей, що розвинулися в надрах родоплемінного суспільства.

Римська форма полягає в тому, що процес утворення держави в Давньому Римі був майже таким самим, як і в Афінах, за винятком того, що він супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти привілеїв патриціїв (римської родової знаті). Плебеї, що були особисто вільними, не пов’язані з римським родом, мали торговельне і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони прискорили розпад родоплемінного устрою та утворення рабовласницької держави.

Давньогерманська форма - це процес утворення держави у давніх германців, прискорений завоюванням варварами значних територій Римської імперії. На відміну від Афін і Давнього Риму, де утворилися рабовласницькі держави, у давніх германців виникла потреба в руйнуванні рабовласницьких порядків і побудові прафеодальних (або ранньофеодальних) держав[3], які запозичили структуру влади і право Римської імперії, прийняли християнство і пристосували їх до укладу життя німецьких племен, що розвивався.

Шляхом виникнення прафеодальних держав з первісного ладу відбувався і розвиток держав на території Європи (Ірландія), у Давній (Київській) Русі, в Азії - в арабів. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів.

Східний, азіатський, шлях походження держави характерний для багатьох країн Давнього Сходу; Азії, Африки, Південної Америки, Океанії Його відмінність від європейського полягає в тому, що функція економічного регулювання і захисту приватної власності не мала великого значення, основною була управлінська функція держави. Причиною цього стали природно-кліматичні умови, що не сприяли розвитку приватної власності. Перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих суспільних робіт з будівництва каналів та інших іригаційних споруд потребувало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну: держава привласнювала додатковий продукт, стягуючи натуральну ренту. Приватна власність не набула істотного значення, оскільки використовувалася праця общинників.

Потреба у спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність їх надійного захисту створювали природну основу для самостійної публічної влади. Основою її стала родоплемінна знать - общинне «чиновництво», що виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні, владно-управлінські функції. Ця особлива група посадових осіб формувала апарат державної влади, що панував над підданими, використовуючи примусові методи.

Східні держави - деспотичні монархії - не мали чітко вираженої класової диференціації. Тут держава стала і організатором виробництва, і правителем над членами громади, їх визискувачем. Родоплемінна знать привласнювала не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні певні матеріальні блага, вона втрачала їх разом із втратою посади. Значення приватної власності, що посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби зазвичай були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль була відведена божественному освяченню влади. Родова знать прагнула зберегти своє становище і владу як такі, що дані Богом. Правитель був носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади - оголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості походження держав східного, азіатського, типу можна подати в такому узагальненому вигляді: 1) основу економічних відносин становила державна форма власності; 2) приватна власність не мала вирішального впливу на економіку; 3) державна влада мала деспотичний характер (на чолі - правитель-деспот), застосовувалося насильство; 4) управлінські функції виконував могутній чиновницький апарат, сформований з родоплемінної знаті; 5) значну частину державного апарату становила спеціальна бюрократія для збирання податків з величезної і комплексної системи зрошення;

[3] Цей устрій кваліфікується прафеодальним, або ранньофеодальним, тому що в той час селяни зберігали волю і власність на землю, знать не мала великої земельної власності, тоді як феодальний устрій характеризується закріпленням несвободи селянина і наявністю великої земельної власності панів.