«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Адже зазвичай людина усвідомлює інтереси, а не права.

Лише в період розпаду первісного ладу, після появи соціальної неоднорідності, більш самостійного значення набувають відділені один від одного дозволи (права) і позитивні зобов’язання (обов’язки). Позитивні зобов’язання мали на меті організувати необхідну поведінку у процесі приготування їжі, будівництва житла, розпалювання багаття, виготовлення знарядь тощо. Дозволи (суб’єктивні права) як можливості самостійної діяльності формувалися у випадках визначення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін. Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивні зобов’язання), що стали звичайними засобами регулювання первіснообщинного життя, слугували джерелами формування права.

Тлумачами норм-звичаїв, а пізніше заборон, дозволів, позитивних зобов’язань виступали наймудріші члени роду, старійшини, вожді (у процесі примирення сторін, вирішення конфліктів). Цих неписаних правил поведінки дотримувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося здебільшого силою суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. За потреби до їх порушників застосовувався примус, що виходив від роду чи племені (страта, вигнання з роду і племені, позбавлення вогню, води та ін.). Як особливі процесуальні форми розгляду спорів використовувалися різні двобої; способом «доказування» був різного роду «суд божий» (ордалія) - випробування вогнем, розжареним залізом, водою, отрутою тощо. Той, хто витримував таке випробування, доводив за допомогою божественної сили, яка нібито стояла на його стороні, що він є правий, а його твердження про факти правильні (так будувався вирок). Особиста образа нерідко відшкодовувалася застосуванням кровної помсти скривдженого до кривдника, його рідних або членів роду. Реакція роду на порушення його звичаїв (а не кровна помста) стала прообразом юридичної відповідальності, яка вже розвинулася в державі.

Перехід від норм-звичаїв до системи правових норм, що спиралися на звичай, тобто до розряду «звичаєвого права» (його синонімом є «.архаїчне право»), відбувався завдяки охороні з боку старійшин, воїнів, жерців, що виділилися із членів роду (племені) як своєрідні органи управління.

§ 4. Публічна влада в первісному суспільстві

У сиву давнину держави не було. Умовно цей період можна назвати додержавним суспільством, яке пройшло в своєму розвитку три етапи:

• праобщини (первісне людське стадо - становлення первісного суспільства);

• родової общини і поступового об’єднання родових общин у племена (зріле первісне суспільство);

• селянської общини, коли селянські общини витискають рід (первісне суспільство на стадії розпаду, становлення державності).

Община була універсальною формою організації аграрних та інших ранніх суспільств, через яку пройшли (чи проходять) усі народи світу. В період існування праобщини закінчився біологічний розвиток людини, виникли штучні житла і знаряддя праці з метою самозбереження і життєзабезпечення. Люди об’єднувалися в колективи, побудовані на кровнородинних зв’язках, з владою ватажка. Це стало засадою соціальної організованості, що продовжувала розвиватися в період родової общини завдяки колективізму у виробництві і споживанні.

Оскільки знаряддя праці були примітивними, а продуктивність праці низькою, родова община користувалася всім спільно - мала загальну власність і рівномірний поділ засобів до життя (поділ порівну).

Залежно від засобів господарювання у розвитку первісної общини можна виділити два основні періоди: 1) невиробничої економіки (привласнювальної, збиральної) - отримання готових продуктів шляхом збиранням плодів, полюванням, рибальством. Тут провідну роль відігравала жінка: збирала плоди, піклувалася про дітей і господарювала. Це етап матріархату, 2) виробничої економіки - виробництво продуктів у результаті розвитку землеробства, тваринництва, металооброблення, залучення військовополонених як робочої сили з метою вилучення додаткового продукту, поява товарообміну і т. ін. Це етап патріархату.

Публічна влада в первісній общині здійснювалася через самоврядування, що зазнало змін на різних етапах його розвитку.

На першому етапі публічна влада - общинне самоврядування - період зрілого первісного суспільства (базується на спільності інтересів, виробництва і споживання членів роду) має такі ознаки:

1) існувала лише в межах роду, виражала його волю, визначала сферу діяльності і ґрунтувалася на кровнородинних зв’язках;

2) суб’єкт і об’єкт управління збігалися (загальноколективний інтерес набув значення владного інтересу, досягався спільно);

3) органами самоврядування були збори всіх членів роду (чоловіків і жінок) і старійшин, що обиралися ними;

4) общинні справи вирішувалися волевиявленням дорослих членів роду на зборах; общинними справами вважалися такі: вирішення спорів між членами роду; викорінення порушень традицій, ритуалів, звичаїв; покарання злодіїв і убивць;

5) влада старійшин, що стояли на чолі роду, а також воєначальників (обиралися тільки на період воєнних дій) ґрунтувалася на авторитеті, досвіді, повазі. Плем’ям управляла рада старійшин, яка обирала вождя;

6) посада старійшини не давала ніяких матеріальних привілеїв. Він працював нарівні з усіма й одержував свою частку, як усі.

Отже, публічна влада збігалася безпосередньо з родовою общиною, не була відділена від неї. Єдність, взаємодопомога, співпраця всіх членів роду, відсутність протилежних інтересів давали змогу родовим зборам без конфліктів вирішувати всі питання.

На другому етапі публічна влада - общинне самоврядування -на стадії розпаду первісного суспільства (внаслідок появи надлишкового продукту, трансформації колективної власності, в сімейну, поглиблення соціальної неоднорідності, виникнення майнової нерівності, спочатку - міжродової, а потім внутрішньородової, класового розшарування) набула нових ознак:

1) замість зборів усіх дорослих членів роду проводяться лише збори чоловіків;

2) рада старійшин стає органом поточного управління;

3) посада старійшини і вождя одержує матеріальні привілеї;

4) відбувається поділ функцій влади на світську (управління), військову (військове керівництво), релігійну (шамани, жерці);

5) здійснюється диференціація управлінських функцій: у мирний час - загальні збори і рада старійшин; у воєнний час - військовий вождь і рада військових вождів;

6) формується племінна бюрократія (управлінська, військова, релігійна), котра здійснює керівництво, суспільством уже не тільки в його загальних інтересах, але й у власних, групових, класових;

7) утворюються групи людей, що «спеціалізуються» на виконанні загальносоціальних справ: адміністратори (формується ієрархічна система управління зі схожістю функцій на її різних рівнях); контролери (контроль за торгівлею, обміном, продуктами виробництва); скарбники (хоронителі добутого під час військових походів чи виробленого продукту, що є одиницею обміну);

8) затверджується єдиноначальність воєнного вождя («вождество» від лат. chiefdom, chief - керівник + dom - панування, володіння), за якою група общинних поселень підкоряється найбільшому, де мешкає вождь; в його руках зосереджуються релігійні, військові й судові функції; його військові накази і примус використовуються як управлінські засоби, хоч органи самоврядування ще зберігаються; общинна (і суспільна) влада поступово набуває характеру політичної влади.