Теорія права і держави: Підручник.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

• знати основні процеси реалізації норм права, зокрема їх тлумачення і ефективність дії;

• набути навичок правильно використовувати права, виконувати обов’язки, додержуватися заборон;

• розвивати уміння тлумачити приписи законів та інших нормативно-правових актів та застосовувати їх до конкретних ситуацій тощо.

Змістом теорії права і держави є передусім традиційні теорії, які характеризуються високим рівнем загальності (теорія нормотворчості, теорія реалізації права та інші). Саме вони складають 10 частин цього підручника.

§ 2. Функції теорії права і держави

Функції теорії права і держави - основні напрями її теоретичного і практичного призначення в суспільстві з метою його прогресивного перетворення.

Конкретна функція - це єдність змісту, форм і методів її здійснення, що характеризується певною самостійністю, однорідністю, повторюваністю.

Функції теорії права і держави та форми їж здійснення:

§ 3. Методологія теорії права і держави

Методологія теорії права і держави (від грец. “methodos” - метод + logos - вчення) - система загальних підходів, принципів, методів, способів і засобів пізнання права і держави, реалізованих на основі знань про закономірності їхнього застосування за допомогою сукупності юридичних понять і категорій, а також вчення про теоретичні основи їхнього пізнавального використання.

Структура методології теорії права і держави

§ 4. Загальні підходи і принципи, застосовувані в теорії права і держави

Теорія права і держави не обмежується власними (спеціальними) методами, а виходить за їх межі, залучає до дослідження загальні підходи, які виражають зв’язок із суспільною практикою, з іншими науками (філософією, соціологією, економічною теорією тощо), задіюють їхні можливості. Завдяки освоєнню елементів методів інших наук, так званій міждисциплінарній «методологічній» трансляції, відбувається оновлення, удосконалення методів теорії права і держави за рахунок освоєння елементів методів інших наук. Проте залучення загальних дослідницьких підходів як результату методологічної трансляції між юридичними й іншими науками не є механічним і безмежним: перш ніж елементи методів інших наук набувають статусу загальних дослідницьких підходів у теорії права і держави, вони мають бути адаптовані (пристосовані) і творчо переосмислені. Загальні дослідницькі підходи визначають фронтальну стратегію. дослідження, актуалізуються цілями і завданнями конкретних проблем, що виникають у межах теорії права і держави, коли виявляється недостатність її власних методів, але не підмінюють їх собою. Більшість загальних підходів виникає в результаті «методологічної трансляції» між філософією й теорією держави і права. Як правило, значущими серед них є загально-світоглядні (філософські) підходи, але не можна применшувати вагомості й інших підходів.

Розглянемо деякі загальні підходи, що використовуються в теорії права і держави,- філософські та суспільно-наукові. Філософські підходи:

• матеріалістичний - ґрунтується на категорії економічного базису, якою пояснюється розвиток держави і права як його надбудови (К. Маркс, Ф. Енгельс);

• метафізичний - полягає у вивченні праводержавних явищ і процесів у статиці, і «зсередини», в усуненні будь-якого впливу на них (Г. Кельзен);

• синергетичний - передбачає самоорганізацію через постійну зміну хаосу і порядку у складних соціальних системах (право, громадянське суспільство, правова система тощо); поряд із закономірними причинно-наслідковими зв’язками враховує випадкові зв’язки, що виникають у процесі самоорганізації різних систем, їх взаємодії з «навколишнім середовищем»;

• системний - передбачає розгляд праводержавного об’єкта як складного, різнобічного, багатоякісного явища, що складається з елементів і зв’язків між ними, котрі утворюють його незмінну структуру і забезпечують його цілісність (кожну конкретну науку, діяльність, об’єкт можна розглядати як певну систему, що має множину взаємопов’язаних елементів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру);

• аксіологічний (ідеологічний) - спирається на ідеї, цінності і дає можливість з’ясувати якості та властивості праводержав- них явищ і процесів, здатних задовольнити потреби окремої особи і певного суспільства, а також ідеї та спонукання у вигляді норми й ідеалу; створює такі ідеї і цінності, які можуть наказати перейти до дій;

• феноменологічний - ґрунтується на перинному досвіді, досвіді пізнавальної свідомості; на чистих нормативних структурах, що підкоряють собі людську свідомість і діяльність, а не на пізнанні форм реальної поведінки людей; акцентує увагу на принципі суб’єктивності, прагне описати фундаментальні феномени свідомості і самосвідомості; показати, як вони за посередництвом соціальних відносин конструюються в загальні норми (правила), в межах яких людина реалізує належну їй свободу; уявляє право (як і будь-яке явище) таким, що дається через свідомість, яка занурена у безліч життєвих зв’язків і своїми зусиллями (незалежно від законодавця і судді) утворює певні форми; законодавець і суддя лише «розпізнають» уже готові, сформовані правові моделі, виявляють типові життєві ситуації, яким людина надає значущості; привносить у теорію права і держави світоглядний (установчий) та ідеологічний (ідейний) компонент;

• герменевтичний - ґрунтується на вченні про способи тлумачення правових текстів, первинний смисл яких є неясним через їх давність або багатозначність; полягає в інтерпретації глибинної семантики (змістового боку мови, окремих слів), тобто символізму на рівні тексту; контекстом інтерпретації правової норми й конкретної ситуації вважає «бажане право», з його допомогою відбувається входження в герменевтичне коло, коли для розуміння цілого необхідно зрозуміти його окремі частини, але для розуміння окремих частин уже потрібно мати уявлення про зміст цілого (знати попередні нормативні акти та юридичні ситуації). Розуміння (з’ясування смислу) правових норм визначається глибиною особистих переживань, що виникають у кожній конкретній ситуації правозастосування, має творчий характер;

• антропологічний - забезпечує пізнання праводержавних явищ і процесів у їх людському вимірі; ґрунтується на виявленні біосоціальної цілісності як людини, так і соціуму; встановлює органічний зв’язок між соціальними і природними вимірами функціонування права і держави як елементів середовища існування людини; виходить з того, що біологічна незахищеність людини породжує потребу в соціальних формах спільної діяльності, в тому числі в праві, основу якого становлять ритуали, звичаєве право, що трансформується в позитивне право;

• комунікативний - ґрунтується на розумінні права і держави (її органів) як засобів взаємодії (комунікації) осіб, що виражається через певні поняття й існує в системі форм права і держави; суб’єктів сприйняття й інтерпретації права та державної влади; легітимації права відповідно до ціннісних стандартів; взаємодії суб’єктів правовідносин з їх правами (уповноважена сторона) і обов’язками (зобов’язана сторона).

Суспільно-наукові підходи є такими:

• функціонально-інструментальний - ґрунтується на характеристиці взаємовпливу права, держави та інших соціальних явищ (політики, економіки, релігії); передбачає, що здійснення впливу з боку права відбувається за допомогою його інструментів - правових засобів і способів (заборон, дозволів, зобов’язань, заохочень, рекомендацій, покарань);

• діяльнісний (праксіологічний) - бере за основу категорію предметної діяльності людини (групи людей, соціуму в цілому), де діяльність - форма правової активності, що характеризує здатність людини чи пов’язаних з нею систем бути причиною змін у праводержавному бутті;

• інформаційний - ґрунтується на розумінні інформації (повідомлень, що містять дані) як основи і змісту практично всіх праводержавних явищ і процесів; виявляє нові якості, важливі для розуміння їх сутності та можливих напрямів розвитку на основі знання загальних властивостей та закономірностей інформаційних процесів. За цього підходу відправник і одержувач інформації перебувають на різних полюсах інформаційною каналу, але здатні підтримувати діалог, перейти на рівень комунікації;

• соціокультурний - полягає в розгляді права і держави одночасно як соціальних і культурних феноменів, що є відтворенням (репродукцією) їх соціокультурної природи. Базуючись на соціально-культурній нормативності, цей підхід не відкидає економічний, технологічний, психологічний та інші фактори, а розглядає їх через призму детермінуючого фактора - культури.

Зазвичай застосовують різні підходи, якщо вони не заперечують один одного, що відбувається шляхом звертання до відповідного категоріально-понятійного ряду.

Принципи (єдності логічного та історичного, конкретного й абстрактного тощо) формуються зазвичай на рівні методів або методологічних підходів - філософських і загальнонаукових, а не спеціально наукових. Принципи властиві методології досліджень так само, як і будь-яким явищам. Вони вимагають, щоб дослідження проводилися за законами зв’язку, єдності, сполучення, системності відповідних способів (системи прийомів) між собою.