Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Слуга знову зник.

— Строго кажучи, я не власник, — зауважив Рат. — Я тільки доглядаю тварину. Вона належить актрисі. Жанет Фастре. Ви знаєте її?

— Звісно, так. Цього вимагає мій бізнес.

— Знаєте її особисто?

— Не так добре, як знав, наприклад, Вівіан Франк. Я бачився з Жанет два-три рази.

— Але не запрошували її на вечерю, як, днями, пана Оппенберґа?

— Ні. Чому ви питаєте?

— Пані Фастре любила янґтао. Я подумав, може, вона познайомилася з ним у вашому домі.

— Мушу вас розчарувати... Чи має Фастре щось спільне з убивствами, про які ви згадували?

Рат кивнув.

— На жаль. Як жертва.

— Я ще нічого про це не читав.

— Ми не хочемо викликати істеричної реакції у населення, тому дещо притримуємо новини. Хотів би також вас попросити про це мовчати.

— Природно.

— Преса вже й без того пов’язала загибель актрис Вівіан Франк і Бетті Вінтер і говорить про серійного вбивцю, але обставини смерті Бетті Вінтер геть відмінні.

— Ви вже знаєте, хто відповідальний за її смерть? Отой освітлювач, про якого писали у газетах?

— Ні. Але повернімося до мети мого візиту, пане Маркарде. Насправді це я хотів поставити вам кілька запитань, а не навпаки.

— Природно. Вибачте.

— Отже, повертаючись до янґтао...

У двері постукали. Старий слуга повернувся, тягнучи на швор­ці неохочу Кірі. Тільки відчувши нюхом присутність Рата, вона припинила опір і забігла у кімнату, метляючи хвостом.

— Осьде ти, славна, — привітав він її. — Я просив тебе бути розумницею!

— Марно ви просили, — нарікав слуга, — собака перекинув у вестибюлі Максиміліанський обладунок та потягнув алебарду до дверей підвалу.

— Поганий собака, — насварив її Рат, і звернувся до Маркарда. — Я сподіваюся, це можна буде якось виправити.

— Не хвилюйтеся. Рицарський обладунок може чимало всього витримати — саме для цього його створювали. Інша річ, багато сил покладено було на компонування; я сподіваюся, там не все розвалилося.

— Я тільки хотів зазначити, що відтягнути собаку від дверей підвалу було не так просто. Він щось там нанюхав, і я сподіваюся, що у нас у підвалі немає щурів. З вельможного пана делікатною кіноапаратурою, це...

— Ви все добре зробили, Альберте. А щодо щурів... Нехай садівник перевірить, чи він щось там знайде.

— Гаразд, мій пане.

Слуга подав Ратові собачу шворку самими кінчиками пальців і пішов геть. Кірі обнюхала Маркардові ногу. Тому це було помітно неприємно, і Рат відтягнув собаку.

— У вас вдома є кіноапаратура? — запитав він.

— Я живу заради кіно, — сказав Маркард, — і, звісно, маю змогу переглядати кіноматеріали вдома, коли це необхідно. Ще у мого батька була проєкційна зала у підвалі...