Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так, сер.

— І щоб усе в мене було в порядку. Чуєте, Гант?

— Так, сер.

— І нагадайте мені повісити об’яву, щоб тут не швендяли перехожі, мисливці та простий народ. Чуєте, Гант?

— Не забуду, сер.

— Вибачте, сер, — ступив наперед другий садівник, приклавши руку до кашкета.

— Ну, а вам що треба, Вілкінс? — спитав капітан Болдвіг.

— Вибачте, сер, але мені здається, сьогодні тут був хтось.

— А! — скрикнув капітан.

— Так, сер; і я думаю, вони навіть обідали тут, сер.

— А, яке нахабство! — розлютився капітан Болдвіг, вглядівши на траві залишки сніданку. — Вони таки й дійсно жерли тут свої страви. Хотів би я зустрінутись із цими волоцюгами! — і капітан люто махнув своєю паличкою.

— Вибачте, сер, — сказав Вілкінс, — але…

— Але що? Га? — заричав капітан, і, слідкуючи за поглядом Вілкінса, очі його побачили тачку й містера Піквіка.

— Хто ви такий, негіднику? — скрикнув капітан, штовхаючи паличкою тіло містера Піквіка. — Як ваше прізвище?

— Холодний пунш, — промимрив містер Піквік І заснув знову.

— Як?

Ніякої відповіді.

— Як, каже він, його звуть? — спитав капітан.

— Здається, Панч, сер, — відповів Вілкінс.

— Це ж нахабство, це неймовірне нахабство! — гарячився капітан. — Він тільки удає, що спить. Він — п’яний. П’яна свиня! Вивезіть його, Вілкінс. Вивезіть його зараз же!

— Куди ж маю я відвезти його? — несміло спитався Вілкінс.

— Одвезіть його під усі чорти.

— Слухаю, сер.

— Стійте, — затримав Вілкінса капітан.

Вілкінс слухняно спинився.

— Одвезіть Його в сільський загін[24]. Побачимо, чи зватиметься він Пунш, як прокинеться. Я не дозволю кепкувати з себе! Везіть його! — і капітан Болдвіг, задихаючись з обурення, пішов далі.

Тим часом тачку з містером Піквіком вкотили у загін і поставили в куток. Наш герой все ще спав І голосно хропів на втіху не тільки всім сільським хлопцям, а й трьом чвертям дорослого населення, що скупчились круг тачки, чекаючи, поки він прокинеться. Можна уявити собі, з яким захопленням і радістю дивились вони, як, гукнувши кілька разів, Сем“, містер Піквік сів і з невимовним здивуванням оглянув обличчя, що схилились над ним.

Його привітали загальним галасом. А коли він мимоволі спитав „в чім справа?“, галас збільшився вдвоє.

— От комедія! — кричали в юрбі.

— Де я? — питав містер Піквік.

[24] Сільський загін — в англійських селах і при поміщицьких маєтках раніше були загони, куди заганяли зайняту на полях чужу худобу. Власник худоби міг викупити її, заплативши штраф чи відшкодування за вчинену худобою шкоду.