— Вибачте, містер Додсон, — перепросив Фог.
— Щодо причин, сер, — сказав Додсон тоном проповідника, — то вам треба спитати про це ваше сумління й ваші почуття. Ми керуємося, сер, виключно заявою нашої клієнтки. Ця заява, сер, може бути правдива, а може бути й неправдива, сер. Вона може бути імовірна і неймовірна. Та незалежно від того, чи правдива та імовірна й заява, я мушу сказати, сер, що підстави нашого позову міцні й непохитні. Ви — або жертва непорозуміння, або — дійсно ошуканець. Але якби ви спитали мене, сер, як юриста і як чесну людину, про вашу поведінку, я, не вагаючись, сказав би, що маю цілком певну і єдину думку з приводу цього.
Тут Додсон випростався з виглядом покривдженої невинності й глянув на Фога, який ще глибше засунув руки в кишені і, поважно хитнувши головою, тоном цілковитої згоди промовив: „Безперечно!".
— Тоді, сер, — сказав містер Піквік з виразом муки на обличчі, — дозвольте мені запевнити вас, що я — жертва непорозуміння, принаймні в цій справі.
— Сподіваюся, сер, — відповів Додсон. — Хотів би думати, що так воно й було, сер. І якщо ви невинні в тому, в чому обвинувачують вас у цій справі, то ви й справді нещасна людина. Що скажете ви, містер Фог?
— Цілком приєднуюсь до вас, — промовив Фог з недовірливою усмішкою.
— Нашу скаргу, — вів далі Додсон, — складено й подано до суду за законною формою і в загальному порядку. Де наша розсильна книга, містер Фог?
— Ось вона, — відповів містер Фог, подаючи йому квадратної форми книгу в пергаментних палітурках.
— Зміст скарги такий: „Мідлсекс. Сторони: Марта Бардл, вдова, і містер Семюел Піквік. Сума позову— тисяча п’ятсот фунтів стерлінгів. Аторнеї позивачки — Додсон і Фог. Подано 28 серпня 1830 року". Все в порядку, сер. В абсолютному порядку. — Додсон кашлянув і зиркнув на Фога, що й собі сказав: „В абсолютному порядку", і потім обидва вони глянули на містера Піквіка.
— Отже, я бачу, що ви й дійсно маєте намір закласти позов проти мене…
— Бачите, сер? Вам, без сумніву, слід бачити, — відповів Додсон, і на його поважному обличчі промайнула ніби усмішка.
— І позов, дійсно, складено на тисячу п’ятсот фунтів? — спитав містер Піквік.
— Ви можете бути певні, що, якби то залежало від нас, ми визначили б суму втроє більшого розміру, — признався Додсон.
— Я, скільки пригадую, чув, ніби місис Бардл не зменшить її ані на фарсинг[25], — вкинув слово Фог, поглядаючи на Додсона.
— І, безперечно, маєте рацію, — ствердив Додсон. — Справа тільки розпочиналась, і аторнеям не хотілося компромісу, якби навіть містер Піквік і згодився на нього.
— Ви не ставите своїх умов, сер? — сказав Додсон, розгортаючи правою рукою сувій пергаменту, а лівою передаючи містерові Піквіку його копію. — Я краще вже залишу вам копію, сер.
— Добре, джентльмени, дуже добре, — підвівся з свого місця містер Піквік, безсилий стримувати свій гнів. — Я пришлю до вас мого довіреного.
— Будемо раді, — і Фог потер собі руки.
— Вельми раді, — додав Додсон, відчиняючи двері.
— Але раніш, ніж піти, дозвольте мені сказати вам, джентльмени, — гарячився містер Піквік, — що з усіх шахрайських і підлих вчинків…
— Заждіть хвилиночку, сер, — дуже чемно попросив Додсон. — Містер Джексоні Містер Вікс!
— Сер! — обидва клерки були вже на середині кабінету.
— Я хотів би тільки, щоб ви чули, що казатиме джентльмен, — пояснив Додсон. — Прошу далі, сер. Ви сказали, знається, „шахрайських і підлих вчинків"?
— Сказав, — не заперечував Піквік, нетямлячись від злості,— я сказав, що з усіх шахрайських і підлих вчинків ваш вчинок — найпідліший і найбільш шахрайський. І я повторюю свої слова, сер.
— Ви чули, містер Вікс? — спитав Додсон.
— Ви не забудете цих виразів, містер Джексон? — спитав Фог.
— Може, ви бажаєте назвати нас жульманами, сер? — сказав Додсон. — Прошу дуже, якщо вам охота, сер.
— Бажаю, — ствердив містер Піквік. — Ви таки й є жульмани.
— Чудово! — радів Додсон. — Вам там унизу добре чути, містер Вікс?
— О, дуже добре, сер, — заспокоїв його Вікс.
[25] Фарсинг - найменша англійська монета, біля копійки.