Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Хвацькі хлопці! — шепнув своєму панові містер Веллер, що чув оповідання клерків про різні випадки з практики контори Додсон і Фог, — дивовижні в них погляди, сер.

Містер Піквік на ознаку згоди нахилив голову й злегенька кашлянув, щоб звернути на себе увагу молодих джентльменів за бар’єром. Ті, давши собі полегкість дружніми балачками, ласкаво помітили відвідувача.

— Можливо, що Фог тепер уже вільний, — сказав Джексон.

— Піду подивлюся, — промовив Вікс, неквапно підводячись з свого табурета. — Як доповісти про вас містерові Фогу?

— Піквік, — відповів славетний герой цих спогадів.

Містер Джексон зараз же подався нагору і, миттю повернувшись, повідомив, що містер Фог прийме містера Піквіка через п’ять хвилин, а після того знову сів до своєї конторки.

— Як, він каже, його прізвище? — прошепотів Вікс.

— Піквік. Винуватець у справі Бардл і Піквік.

Зза бар’єру почулося якесь шарудіння й придушений сміх.

— Це вони глузують з вас, сер, — пояснив містер Веллер.

— Глузують з мене? Що ви хочете цим сказати, Сем? — здивувався містер Піквік.

Замість відповідати, містер Веллер показав великим пальцем через своє плече, і, глянувши назад, містер Піквік побачив чотири клерківські обличчя, що з виразом надзвичайної цікавості роздивлялись лице й загальний вигляд гаданого спокусника жіночих сердець і порушника жіночого спокою. Раптом усі голови, що виткнулись зза бар’єру, кудись зникли, а пера забігали з шаленою швидкістю.

Над столами клерків задеренчав дзвоник, що кликав містера Джексона до апартаментів містера Фога, звідки Джексон незабаром повернувся й сповістив, що містер Фог готовий прийняти містера Піквіка, якщо той підніметься нагору.

Містер Піквік так і зробив, залишивши внизу містера Сема Веллера. На дверях кімнати, що виходила в двір, чіткими літерами було написано проречисте слово „Містер Фог" і, постукавши в них та діставши запрошення увійти, Джексон увів туди містера Піквіка.

— Містер Додсон у конторі? — спитав містер Фог.

— Тільки но повернувся, сер, — відповів Джексон.

— Попросіть його завітати до мене.

— Слухаю, сер, — і Джексон вийшов.

— Сідайте, прошу, сер, — сказав Фог. — Ось газета. Мій компаньйон зараз прийде, і тоді ми поговоримо.

Містер Піквік узяв стілець та газету, але, замість читати, обдивився поверх неї містера Фога — літнього, худорлявого джентльмена з прищуватим обличчям, у чорному сюртуці, темних штанах і чорних гетрах. Він здавався частиною конторки, за якою сидів, і навряд чи мав пристрастей більше, ніж вона.

По кількахвилинній тиші до кімнати ввійшов містер Додсон, показний, огрядний джентльмен з суворим виглядом та грімким голосом, і розмова почалася.

— Це містер Піквік, — одрекомендував містер Фог.

— А, ви винуватець у справі Бардл і Піквік, сер? — спитав містер Додсон.

— Так, це я, сер, — відповів містер Піквік.

— Гаразд, сер, — сказав Додсон, — що ж ви пропонуєте?

— О! — промовив містер Фог, вкладаючи руки в кишені штанів і відкидаючись на спинку крісла, — що саме пропонуєте ви, містер Піквік?

— Тихо, Фог! — спинив його Додсон, — нехай містер Піквік відповість мені, що має він сказати.

— Я прийшов сюди, джентльмени, — промовив містер Піквік, цілком спокійно поглядаючи на обох компаньйонів, — я прийшов сюди висловити здивовання, викликане в мене вашим листом, і спитати у вас про причини позову.

— Причини… — почав був Фог.

— Містер Фог, — перебив його Додсон, — я буду говорити.