Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Якась незнайома рука, — зауважив містер Піквік, відкриваючи конверта. — Боже милий. Що це? Це… це — жарти! Це не може бути правдою!

— У чім річ? — спитали всі єдиними устами.

— Ніхто не помер, сподіваюся? — сказав містер Вордл, стурбований жахом, що позначився на обличчі містера Піквіка.

Містер Піквік не відповів, а, простягнувши листа Тапменові й попросивши його прочитати вголос, відхилився на спинку крісла і змінився на лиці так, що страшно було дивитись.

Містер Тапмен, хвилюючись, прочитав.

„Фріменс — каурт, Корнгіл. 28 серпня 1830 року.

Сер. Бардл проти Піквіка.

Мавши від місис Марти Бардл доручення закласти проти вас позов за зламану вами обіцянку одружитися з нею, сповіщаємо, що позивачка встановлює свої витрати в розмірі одної тисячі п’яти сот фунтів стерлінгів. Скаргу подано вже до коронного суду, і ми просимо зворотною поштою повідомити нас, якому повіреному доручаєте ви захищати ваші інтереси в даній справі.

Маємо за честь, сер, бути вашими найпокірливішими слугами.

Додсон і Фог

М — рові Семуелеві Піквіку"

Німе здивування, з яким кожен переглядався з своїм сусідою і всі дивилися на містера Піквіка, було таке проречисте, що говорити, здавалося, було зайве. Мовчанку перший порушив містер Піквік.

— Додсон і Фог, — механічно повторив він.

— Бардл проти Піквіка, — задумливо промовив містер Снодграс.

— Душевний спокій і щастя довірливої жінки, — пробурмотів про себе містер Вінкл.

— Це — якась змова, — нарешті знову дістав дар слова Піквік. — Огидна змова між цими двома ненаситними аторнеями — Додсоном і Фогом. Місис Бардл ніколи не зробила б цього — у неї занадто гарне серце. Та й підстав вона не має ніяких. Просто — нісенітниця.

— Щодо її серця, то ви, безсумніву, найкращий суддя, — усміхнувся Вордл. — Не хочу вас бентежити, але думаю, що в даній справі Додсон і Фог — судді кращі, ніж будьхто з нас.

— Це — ганебна спроба виморочити в мене гроші,— сказав містер Піквік.

— Сподіваюся, більше тут нема нічого, — закашлявся Вордл.

— Хто будьколи чув, щоб я говорив з нею інакше, як жильці розмовляють з квартировласником? — із запалом продовжував містер Піквік. — Хто бачив мене з нею? Навіть мої друзі…

— Крім одного випадку, — перебив містер Тапмен.

— А! — промовив містер Вордл, — це важливо. Алеж нічого підозрілого, сподіваюсь, ви не помітили?

— Власне, нічого підозрілого там і дійсно не було, — нерішучо глянув на свого лідера містер Тапмен, — я не знаю, як воно трапилося, тільки вона лежала в нього на руках.

— Сили небесні! — сплеснув руками містер Піквік, яскраво пригадуючи всю сцену. — Який непереможний збіг обставин. Вона й справді лежала.

— І наш друг силкувався привести її до притомності,— лукаво додав містер Вінкл.

— Правда, і я не буду заперечувати цього, — признався містер Піквік, — старався привести до притомності.

— Для випадку, де нема нічого підозрілого, все це здається трохи дивним, га, Піквік? — сказав Вордл. — Ах ви, старий штукар! — і він засміявся так, що склянки на буфеті задзвеніли.

— Який жахливий збіг обставин! — скрикнув містер Піквік, спираючись підборіддям на руки.

По цих словах містер Піквік затулив руками обличчя й заглибився в міркування, а Вордл тим часом кивав та підморгував до інших членів товариства.

— Я, в усякому разі, з’ясую все це, — сказав містер Піквік, підвівши вгору голову й стукнувши кулаком по столу. — Я побачу тих Додсона й Фога. Завтра ж їду до Лондона.