Львів. Пані. Панянки (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– І ти не ревнуєш?

– До нього – ні. Йому до тебе – як до Місяця, не дістане.

– То виходить, що сьогодні я працювала на тебе. Вимагаю платні!

– Якої?

– Поїхали завтра до Відня. Послухаємо оперу.

– Отакої! А хто писатиме запрошення на недільну вечірку?

– Останнім часом ми з тобою разом тільки тим і розважаємось, що пишемо запрошення. Чи складаємо меню.

– Важке у нас життя! – розвеселився він.

– Добре, що ти його присмачуєш такими подарунками, – Геді погладила своє розкішне хутро. – Я, мабуть, одягну його в неділю.

– До цієї сукні?

– Ні, до сірої. З перлами буде гарно і без надмірності.

– Ти повинна бути найкрасивішою.

Жінка засміялася:

– Постараюсь.

Вони мчали по рівній дорозі. Щасливе багате подружжя. Залиті сонячним світлом гори здавалися синюватими, розкидані по долині будиночки – казковими. Наближалося літо.

Геді нездужала і зламала застібку від улюбленого кольє, тому Фріц, вирушаючи без дружини на два дні до Швейцарії, залишив їй ключі від сейфа, де зберігалися прикраси, – щоб ювелір полагодив його до запланованої на неділю вечірки.

Мандль останнім часом став дуже підозріливим, приставив до дружини ще одну покоївку, високу й міцну, як гвардієць, щоб пантрувала за кожним її кроком. Бо Геді вже двічі намагалася втекти з їхнього пречудового замку. Обидва рази її переймали ще на дорозі, неподалік Шварценау. Після обіду пані Мандль викликала таксі й послала покоївку, яку прозвала ім’ям Гретель, героїні казки братів Грімм, у містечко по нитки муліне фіалкового кольору, бо їй закортіло вишивати. Але коли та повернулася з покупкою, Геді вже надумала переміряти всі свої хутра й порозкладала їх у будуарі. Швидко втомилась і звеліла покоївкам не чіпати нічого до завтра – тоді вона закінчить примірку. Нарешті обох, і Гретель, і пані Метелицю, було відпущено на вечерю. Пані Метелицею Геді називала дівку-гвардійця, хоча й знала, що вона – панна.

Надумавши ще поганяти прислугу, Геді не стала дзвонити, а сама пішла на кухню, де дівчата зазвичай їли. У довгому шовковому халаті, яскраво-жовтому, з широчезними рукавами, вона виглядала тут геть чужою. Кухар уже пішов, а його помічницю, що саме домивала посуд, було послано у підвал по вино.

– Гретель, будь ласка, піди до мене, позачиняй вікна. Страшенний протяг! А ви, пані Метелице, принесіть із оранжереї фіолетовий ірис. Тільки один, на довгому стеблі. У спальню.

Залишившись у кухні сама, чарівна пані Мандль витягла з широкого шовкового рукава паперовий пакетик і швидко висипала в каву, яку приготувалися пити покоївки, білого порошку – без смаку і запаху. Потім повільно пішла до своїх апартаментів. Там зняла незручний довгий халат, вбралася в простенький, витягла із шафи дві великі валізи й діловито почала збирати речі. Спочатку запакувала найдорожчі хутра, потому – дорогоцінності, тоді – речі, необхідні в подорожі. Закінчивши, спустилась до кімнати покоївок. Дівчата міцно спали. Гретель – у ліжку, а пані Метелиця – сидячи в кріслі.

Геді тихо взяла формену сукню Гретель. Повернувшись у свій будуар, одяглась, наче покоївка, і викликала таксі. Узявши валізи, пішла до чорного ходу. Авто вже чекало.

– Дивись, – сказав один охоронець іншому, – наша пані ганяє ту бідолашну Гретель і проти ночі.

– Самій не спиться, то і нам не дає, – хмикнув його товариш, через нежить він сильно гундосив.

– Чомусь вона знову таксі викликала…

– Егеж. Щоб прислуга не їздила у їхніх дорогих машинах. Виїхавши на шосе, таксі помчало в інший від Відня бік. За двадцять кілометрів зупинилося біля придорожнього готелю. Жінка в сукні покоївки розплатилася й пішла в готель. У невеликому номері на неї чекала подруга Марта:

– Слава Богу! Я так хвилювалася!

– Усе гаразд. Твій порошок подіяв. У нас є час до ранку.

Ти не помітила: таксі поїхало?

– Так, одразу.

– Чудово! Переодягнусь – і в дорогу!