Львів. Пані. Панянки (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– То й радій, що чоловік не дає тобі занапастити життя.

– Щось від цього мало радості…

– Скажи краще, це правда, що Фрідріх подарував тобі великий сервіз зі щирого золота?

– Та подарував, подарував. На Різдво.

– Хотіла б я бути такою ув’язненою, як ти! Гедвіга засміялась:

– Може, ще пощастить! Ходімо краще посидимо в машині. Зимно!

У повітрі закружляли крихітні сніжинки, холодні й колючі.

В автівці Марта зняла рукавички й капелюшок, а її подруга так і сиділа одягнена, наче мерзла. Несподівано Геді сказала:

– Я хвилююсь за батька. Останнім часом з ним щось не так… Знаєш, кілька місяців тому ми вечеряли в одному з наших мисливських будиночків, було вже досить пізно. І батько раптом зблід. Точніше – задеревів. І погляд дивний… Не дозволив покликати лікаря. Він каже, що нічого серйозного, але…

– Він багато працює.

– Так. Фріц призначив його директором фабрики, а це дуже відповідально…

– А тут ще й у світі не знати що робиться!

– У мене теж важкі передчуття. Комуністи, фашисти.

Краще не згадуй про політику!

За склом кружляли сніжинки, перехожі щільніше куталися в пальта.

– А як тобі Марлен Дітріх у «Розпусній імператриці»?

– Добре їй у Голлівуді! Та я не хочу знову про кіно. Немає настрою.

– Тоді розкажи хоча б, як ви зустрілися з Мандлем.

– Ну… Як у казці, справді. Він побачив мене в кіно. Ми ще не були знайомі, а він присилав розкішні кошики з квітами. Щодня. Нарешті приїхав до нас додому. Я знала, що жінки при ньому старалися бути якнайчарівнішими, але я не вдягала нічого такого, просто светр та скромна спідниця. І от сидимо поруч, а він питає: «Ви чули про мене?» – А я кажу: «Так. Але не надто хороші речі».

– Боже! А він?

– Розвеселився. Став запрошувати то на вечерю, то в театр, то на танці. Але я спочатку відмовлялась. Проте він дзвонив щодня. І щодня присилав величезні кошики з квітами та цукерки.

– Такий чоловік! А ти ще й комизилась.

– Так, я не одразу полюбила його, – Геді Мандль дивилась на вулицю, де снігопад закінчився так само несподівано, як і почався, на вікна батьківського дому і сказала несподівано здавленим голосом: – Подивись-но! Вікна закриті шторами. Чому вони зашторені зараз – о другій дня?

Вона вискочила з машини й побігла в дім. Двері були незачинені, і вона зайшла без дзвінка чи стуку. Назустріч – незнайомець у чорному костюмі. За стіною – жіночий плач.

Геді майже не розуміла, що чоловік казав їй, що вона відповідала. Отямилась, коли він спитав:

– Ви дочка пана Кіслера? Справді? Вона кивнула.

– Пробачте, мушу повідомити скорботну новину. Ваш батько помер двадцять хвилин тому.

І родина Мандлів, і вся Австрія жили ніби спокійно й звичайно. Тим часом над Європою збиралися загрозливі хмари. Але гарна жінка не повинна аж занадто цікавитись політикою.

Геді слухала по радіо, що в Іспанії лилася кров, і кінцякраю громадянській війні, до якої таємно долучилися Німеччина та Радянський Союз, не було видно, – і фарбувала нігті. Чула, як Фріц обіцяв своєму другу Ернстові Стархембергу фінансувати австрійських штурмовиків, але після того говорила з чоловіком лише про візити й гостей. Читала в газеті, що у Німеччині розпочалась антиєврейська істерія, Нюрнберзькі закони позбавили євреїв рівноправ’я, а потім гортала журнал з модами 1936 року. Елегантні вузькі спідниці, трохи розширені внизу, блузки з бантами, маленькі капелюшки, розкішне хутро. Мати радила оновити гардероб, і вона замовляла новий одяг.

Весняне лимонно-жовте сонечко зазирало до зали, і обличчя Фрідріха Мандля світилося привітністю.