– Ох, як потемніли ваші очі!
– До чого тут мої очі? – вона встала, але Антейл притримав за руку:
– Заждіть! Я починаю розуміти.
– І що? – тепер вона дивилась зверху.
– Такі речі не обговорюють на вечірках. Давайте зустрінемось десь у спокійній обстановці. Наприклад, завтра.
– Завтра я, можливо, звільнюся після обіду. Наразі не знаю, як там складеться на знімальному майданчику.
– Зателефоную завтра по обіді.
– О, Антейл, ти зваблюєш мою дружину! – підійшов до рояля з келихом Джин Маркі, який невідомо коли тут з’явився. – Дивись, щоб я не почав ревнувати.
– Я вже йду додому, – сказала Геді. – Завтра рано на роботу. Не забудьте зателефонувати, Антейл.
– Не забуду, – відповів той, цокнувшись келихом із Маркі.
Геді попрощалася лише з хазяйкою й непомітно вийшла в антрацитову ніч. Проходячи повз машину Антейла, зупинилась і задумалась. Вийняла з сумочки губну помаду й написала нею на передньому склі його авта свій номер телефону, своє ім’я. Повагалася трохи й додала ще одне слово: «Чекаю».
Разом вони працювали два роки. Результатом став патент № 2292387 «Секретна система зв’язку (Secret Communication System)». Винахідники-співавтори подарували його уряду США та відмовилися від винагороди.
Керівництво Військово-морських сил спочатку із запалом прийняло винахід. У пресі було оголошено про те, що незабаром з’явиться нове озброєння, яке надасть Сполученим Штатам нечувану перевагу в морських битвах. Але це залишилось тільки пропагандистським прийомом. Практична реалізація винаходу виявилась заскладною для військових інженерів.
Зустрівшись із Геді Ламар, генерали запропонували їй більш підхожу для кінозірки роботу – рекламувати й продавати облігації військового займу. Вона, як і кілька інших відомих актрис, їздила по країні, прикрашаючи своєю присутністю масові патріотичні мітинги. Геді й тут старалася на совість. Вона пообіцяла, що поцілує кожного, хто купить облігацій на суму понад двадцять п’ять тисяч доларів. І цілувала. І зібрала для армії тридцять мільйонів.
А патент 2292387 «Секретна система зв’язку» по-справжньому засекретили й поклали під сукно.
Під час Другої світової війни життя Геді Ламар та Фрідріха Мандля відрізнялися, як день і ніч.
Геді, як могла, боролася з коричневою чумою, що майже поглинула Європу. Працювала, наче її вітер у спину підганяв. А Мандль, який сподівався на прибуткові оборудки з фашистськими режимами, уже за рік після втечі Геді й сам був змушений тікати з Австрії, котра через аншлюс стала частиною Третього Рейху. Бо був євреєм. Він поневірявся в Швейцарії, Португалії, осів нарешті в Аргентині, намагався врятувати своє майно, принижувався, плазував перед Гітлером, відхрещувався від колишніх соратників, зрікся навіть свого походження, вигадавши, нібито був не євреєм, а позашлюбним сином католицького єпископа.
Повернути заводи в Австрії та колишнє становище він спромігся лише через десять років після закінчення війни. Він ще тричі одружувався і дожив до кінця сімдесятих років.
І Геді після нього ще п’ять разів виходила заміж, але щастя в подружньому житті не знайшла. Пізніше підсумувала: «Досить мені шлюбів із чоловіками, які почуваються поруч зі мною упослідженими й ущербними. Десь же повинен бути чоловік, який візьме мене за жінку й не буде почуватися другорядним».
Отже, шість шлюбів. Усі – невдалі. Її принижували, били, навіть погрожували покалічити бейсбольною битою. І результат: у п’ятдесят років лишилася з розбитим коритом на поламаному возі. Бо останній чоловік, спритний адвокат – спеціаліст із розлучень, примудрився відсудити майже всі її гроші.
Діти, що народилися в третьому шлюбі – з актором Джоном Лодером – останнім часом жили і навчалися в школі-пансіоні. Батька вони майже не пам’ятали, а мати після нервового зриву роками відвідувала психоаналітика. Зі старшим, прийомним сином Джеймсом, Геді так посварилася, що віддала його на виховання вчительці й не бачила роками. Геді була ще досить симпатичною жіночкою, але та дивовижна краса, яка змушувала замовкати всіх, коли вона входила до приміщення, зів’яла. Модні тепер стримані костюми «шанель» надавали її образу буденності. І Голлівуду Геді Ламар була тепер непотрібною. Її останній успішний фільм «Самсон і Даліла» вийшов на екрани наприкінці сорокових, потім зірка удачі стрімко скотилась за обрій. Спроба все ж таки повернутися в кіно наштовхнулася на таке організоване цькування, що це скидалося на чітко сплановану кимось кампанію. Кимсь розумним і дуже злим на неї.
Рудий охоронець затримав немолоду, але красиву та модно вбрану жінку на виході з універмагу:
– Пробачте, мем, але вам доведеться показати вміст вашої сумки.
Вона подивилася здивовано:
– Навіщо?
– У нас є підозра, що ви не оплатили ваші покупки.
– Але я нічого не купила.
– Тоді вам нема чого хвилюватись, – узяв її за лікоть. – Покажете, що в сумці – і все.
– Будь ласка, – вона почала відкривати металевий замочок своєї чималенької сумки, але охоронець зупинив:
– Не тут. У нас свої правила. Будь ласка, у кабінет.