Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Шмідлінг, навчаючи своїх підлеглих, виявляв невичерпну винахідливість.

— Не може ж бути, щоб усе це він сам вигадував, — дивувався Гомулка, — мабуть, так і справді трапляється.

Саме у розпалі нічних тренувань у Шмідлінга раптом виходив з ладу радіолокатор.

— Радіоперешкоди! Це коли зверху розсипають срібні папірці, які називаються станіоль, — пояснював він. — Локатор проти них безсилий.

Він наказував відкрити особливий загороджувальний вогонь, так званий барикадний. Лунала команда: «Барикадний вогонь!» І тоді безнастанно палили у вказаному напрямку при незмінних координатах, заряджали і стріляли…

— Кінчилися боєприпаси! — кричав Шмідлінг. — Несіть сюди снаряди з резервного боєкомплекту! Та жвавіше!

І тоді хлопці мчали в нічній темряві від вогневої позиції аж до бліндажів резервного боєкомплекту, а звідти з учбовими снарядами знову до гармати, і так протягом цілої години туди й назад, поки від напруження у них аж дух перехоплювало і тремтіли коліна. А тут ще лунав свисток Шмідлінга, і вони мусили з снарядами в руках падати на землю, бо кожен свисток означав розрив бомби. І горе тому, у кого снаряд торкався землі!

Під час одного з таких занять товстун Феттер заробив прізвисько Труп. Шмідлінг наказав їм з близької дистанції відбити атаку ворога, що пролітав на низькій висоті.

— При кожному пострілі промазує на цілий кілометр, — докинув Вольцов.

Вони вже сотні разів виконували таке завдання, тому не дивно, що й зараз усе йшло гладко. Та несподівано старий «клем» пішов у піке і, наближаючись тепер з півдня від стадіону, протріскотів над позицією. Шмідлінг з усієї сили загорланив:

— Атака на бриючому польоті! Напрям шість! Усі в сховище!

І це вони виконували вже сотні разів. Але сьогодні Фетте-рові не пощастило. Замість того щоб кинутися назустріч атакуючому літакові і сховатися під високим бруствером, він розгублено забігав по окопу, а потім метнувся назад і помчав у протилежний бік. А тим часом «клем» з гуркотом пронісся над головами. Шмідлінг розлютився. Він погнав усіх назад до гармати, а Феттерові наказав:

— А ви, Феттер, лежіть і не рухайтесь! Вас убили! Ви мертвий, жалюгідний труп!

— Яке зловісне прізвисько… — сказав Гольт згодом у розмові з Гомулкою. — Аж морозом по спині обсипає!

Але воно до Феттера так і прилипло. Тепер навіть Готтескнехт іноді кричав:

— Ану жвавіше, Феттер, ви, труп нещасний! Повертаєтесь, як неживий. Чи ж вас так життя стомило?

Ох уже цей Готтескнехт! Він взагалі все знав, усе бачив, усе чув. І завжди з’являвся всюди у найкритичнішу мить. В так звані «газові дні», коли всі з ранку до вечора бігали в протигазах, Готтескнехт не знав пощади. їм видавали трофейні французькі маски з великими і важкими фільтрами, які доводилося носити у сумках за плечима. З масками фільтри з’єднувалися гумовим шлангом. Щоб легше було дихати, хлопці відкручували патрубки. І тут немов з-під землі виростав Готтескнехт, хапав за протигазну сумку, і на винуватців градом сипалися незадовільні оцінки.

Під час цієї нелегкої служби хлопці з особливим напруженням і цікавістю стежили за повідомленнями про хід повітряної війни. Протягом усієї доби кордони перетинали ворожі бомбардувальники. А так звані «літаки радіопротидії» з’являлися тільки серед ночі, і про них ніхто не мав певного уявлення.

— Рейнсько-Вестфальська область — це вже ми, — сказав одного разу Гольт Гомулці.

Був уже жовтень.

— Ти чув? Вчора знову називали кілька міст. Особливих руйнувань зазнав Бохум, — сповістив Вольцов і прочитав уголос повідомлення про те, що над Бременом відбувся запеклий повітряний бій; лише окремим ворожим бомбардувальникам удалося прорватися до міста.

Гольт згадав свою бременську рідню. Зведений брат його матері працював там генеральним директором суднобудівної верфі. Гамбурзькі родичі уціліли від бомбардувань.

За кілька днів у газетах з’явилося повідомлення про переможний повітряний бій над Швейнфуртом. «14 жовтня німецька протиповітряна оборона ще раз блискуче довела невпинний зріст своєї могутності. Ворожа авіація змушена була переконатися, що її руйнівному шаленству приходить кінець», — прочитав Вольцов. Ця звістка викликала у всіх оптимістичний настрій. «А ми тверезо відзначаємо, що в повітряній війні наступив перелом… — І далі: — Пілоти збитих літаків з жахом розповідають про справжнє пекло зенітного вогню».

Такі звістки зводили нанівець повідомлення з фронтів. Кого тепер цікавило «поширення масштабів битви на Сході»?

— Я гадаю, що ми якраз встигнемо до початку великого перелому в повітряній війні,— сказав Гольт. — Скоріше б уже кінчалось наше навчання!

Шмідлінг щодня лякав їх наближенням інспекторського огляду. Навчальну програму вони вже виконали. Нічого нового для них в тренуваннях і муштрі більше не було.

Триста двадцять дев’ята батарея, на якій вони навчались, ще до їхнього приїзду зазнала кілька повітряних тривог. Проте за всі п’ять тижнів перебування хлопців тут ворожі бомбардувальники жодного разу не наближалися до цього району, і тому досі бойові тривоги їх не стосувались.

Одного дня вони, як завжди, зібралися на заняття в приміщенні їдальні, де Готтескнехт проводив урок своєї улюбленої теорії зенітної стрільби. Нерозторопний Гампель встиг заробити вже третю шестірку, коли це раптом пролунав сигнал повітряної тривоги. Готтескнехт склав устави і сказав:

— Знаєте, що? Сьогодні й ми з вами братимемо участь у бойових стрільбах!

Всіх аж у жар кинуло від цих слів.