Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— На кому ж ми перевіримо?

— Почнемо з Бранцнера, — пробубонів Вольцов. — Це справжній бовдур.

Всі втрьох вони підійшли до койки Бранцнера. Вольцов засвітив кишенькового ліхтарика. Яскравий промінь вихопив з темряви три постаті у запраних, полатаних нічних сорочках, що сягали їм лише до колін. Гольт глянув на Вольцова. Сорочка тому була надто тісна і, здавалося, ось-ось трісне на могутніх грудях. З-під сорочки виглядали волохаті ноги.

— Почнемо!

Гомулка і Гольт з обох боків підхопили Бранцнера попід руки і рвучко посадили його на постелі. Вольцов спрямував промінь ліхтарика просто йому в обличчя і закричав:

— Ану, відповідай! Другий номер!

— Другий номер миттю… миттю… — злякано заїкався спросоння Бранцнер. Потім враз, прокинувшись, без запинки проторохтів: — Другий номер миттю при допомозі маховика поворотного механізму встановлює на боковому кутомірному крузі передані з приладу управління кути горизонтальної наводки і спостерігає за тахометром!

— Оце так відповідь! Просто чудово!

А Бранцнер ще додав до свого монолога:

— Ви що, хлопці, очманіли? Отаке… серед ночі!

— Краще помовч! А тепер — шостий номер! Починай!

Але Бранцнер не захотів більше відповідати. Тоді вони почали вишукувати собі нову жертву з тих, хто ще не прокинувся від окриків Вольцова.

— Тепер спробуємо Рутшера! Він так кумедно заїкається.

Та ж сама гра при зловтішному захопленні і підтримці інших повторилася знову. Сонний Рутшер кілька секунд, як мішок, висів у них на руках. Але Вольцов штовхнув його під ребра і загорланив:

— Ану, шостий номер! Та скоріше, ти, мармиза!

— Шостий номер… миттю встановлює на пристрої… ди… дистанційного запалу переданий з ко-командирського приладу керування час дії дистанційного механізму і крутить ма-махо-вик, — заїкаючись, лепетав Рутшер.

— І справді! — вигукнув Вольцов. — Виходить, пам’ятають уві сні!

Але раптом з шумом розчинилися двері, в кімнаті спалахнуло світло, і на порозі з'явився Готтескнехт, без кашкета, в червоному мохнатому халаті, в пантофлях на босу ногу.

— Ага, попались! — сердито вигукнув він. — Я, здається, зрозумілою мовою вас попереджав, що нічного відпочинку слід дотримуватися з залізною суворістю! А ви що робите? Біснуєтеся о пів на другу ночі!

Першим опам’ятався Гомулка і виструнчився, збираючись доповісти, але Готтескнехт обірвав його:

— Дурниці! Цього ще не вистачало! Рапорт у самій нічній сорочці! Ще додумаєтеся рапортувати в клозеті!

Хтось засміявся, але Готтескнехт гримнув:

— Мовчати! — Потім, звертаючись до Гольта, запитав: — Що тут сталось? Говоріть! Тільки чесно! Кого ви збиралися лупцювати і за віщо?

— Пане вахмістр! — відповів Гольт. — Ми нікого не збиралися бити, ми тільки хотіли перевірити, чи правда, що кожний номер обслуги знає свої обов’язки уві сні, як того вимагає обер-єфрейтор Шмідлінг.

Готтескнехт якусь мить дивився на Гольта. Обличчя його проясніло.

— Ну і як? Знає?

— Так точно, пане вахмістр! Бранцнер слово в слово відповів за другий номер, а Рутшер — за шостий. І обидва — уві сні!

— Ви не позбавлені почуття гумору, — задоволено сказав Готтескнехт. — А тепер марш у постелі! — Його погляд зупинився на Вольцові.— Ідіть-но сюди! Гольт і Гомулка хоч черевики взули, тому я можу відпустити їх спати, а ви стоїте босоніж на брудній підлозі…

— Пане вахмістр, — перебив його Вольцов, — так самі-сінько, як і ви!

Готтескнехт насупився. На лобі залягла глибока зморшка.