— Гундель немає вдома. Адже ви, напевно, прийшли до Гундель?
— Ні, я хотів побачити вас, — заперечив Шнайдерайт.
Гольт устав, приніс іще один шезлонг.
— Зачекайте хвилинку. Я зварю колу. — І пішов у дім. Поки закипить вода, він матиме час усе обміркувати. Позавчора Гольт вилив свою душу Гундель, вона не змогла його зрозуміти, але розповіла про все Шнайдерайтові. І хоч Гольт на щось подібне й сподівався, це було негарно з її боку.
— Отже, ви хотіли мене бачити? — перепитав Гольт, ставлячи на садовий стіл чашки й кофейник з колою.
— Так, вас, — відповів Шнайдерайт. Потім він, так само, як і Гольт, помішав у чашці, одпив ковток, відкинувся на спинку шезлонга. — Позавчора Гундель ніяк не могла отямитися. Вона розповіла мені про вашу розмову, і, мені здається, я дуже добре розумію, що ви хотіли сказати. На жаль, сам я не чув ваших слів, і тому мені не так просто на них відповісти.
— Дозвольте бути щирим? — перебив його Гольт. — Щось не можу пригадати, щоб я просив вас давати мені відповідь.
— Хай і так, — відказав Шнайдерайт. — Та в цьому не було й потреби. Адже як було з самого початку? Ми виявляли до вас усіляку увагу, а ви нам щоразу показували на двері.
— Таке може трапитися і сьогодні,— сказав Гольт.
— Дайте мені спершу закінчити. Ви нам щоразу вельми пихато показували на двері. Дозвольте ж і мені говорити щиро, гаразд? Ви — дрібнобуржуазний індивідуаліст, і носитеся з усілякими там своїми проблемами, а справді важливі проблеми нашого часу вас не обходять, у їх розв'язанні ви не берете аніякісінької участі. Гундель якось розповідала мені, що ви багато читаєте. То прочитайте «Як гартувалася сталь», — принаймні навчитеся, як людина сама собі дає раду. Гундель говорить, що ви приблизно однакової з нами думки щодо основних питань політики й економіки. Це мене тішить. Але вам треба позбутися вашого дрібнобуржуазного індивідуалізму.
— Давніше ви були красномовніші,— сказав Гольт. — Коли ви принесли мені «Маніфест», ви говорили значно краще, щоб не сказати людяніше. Постає питання: це залежить від того, на яку ногу ви вранці встали, чи від змісту розмови? Якщо хочете переконати дрібнобуржуазного індивідуаліста, то не товчіть воду в ступі. Але я це говорю між іншим. Дайте-но, будь ласка, вашу чашку!
— Якщо мені не пощастило ясно висловити свою думку, — сказав Шнайдерайт, — то…— Він замовк, не закінчивши речення, здавалось, його самого вразили сказані ним слова, і він задумливо, навіть заклопотано задивився на небо.
— Коли ви дискутували у винному погребку з Готтескнехтом, — сказав Гольт, — я ладен був поставити свій підпис під кожним вашим словом. Я і сам часто веду розмови з Готтескнехтом. Коли б ви їх чули, то могли б також розписатися під кожним моїм словом. Отже, наші погляди збігаються не лише в принципових питаннях, і зайвий раз у чомусь переконувати мене, дрібнобуржуазного індивідуаліста, немає потреби.
— А вас мої слова, видно, допекли до живого! — сказав Шнайдерайт. — Я зовсім не хотів вас скривдити. Але суспільний тип, до якого ви належите, ще покладає великі надії на індивідуалізм, мені навіть на думку не спало, що ви думаєте по-іншому.
— Що стосується людських типів, то тут ви взагалі небагато тямите, — відказав Гольт. — Ви ділите суспільство на кілька основних типів, а потім поводитесь з людьми, наче з мішком гороху: гарне — в сито, а погане — в корито. Про те ж саме, тільки іншими словами, я говорив і з Гундель.
— Гундель ви це виклали, мабуть, надто складно. І їй розібратися в цій плутанині, одібрати з неї серйозні критичні зауваження було нелегко, — сказав Шнайдерайт. Слова Гольта його скоріше підбадьорили, ніж образили. — Річ у тім, що ви, напевно, самі не знаєте, чого хочете.
— Здається, ви подолали кризу форми висловлювання, — сказав Гольт. — Коли ви й надалі так говоритимете, я з інтересом слухатиму вас, нехай навіть ви називатимете мене плутаником чи бозна-ким.
— Про горох ви теж докинули вдало! — відказав Шнайдерайт. — Про це я ще мушу як слід поміркувати, може, ви й справді у чомусь маєте рацію. На щастя, ми обидва не дуже вразливі. У всякому разі, відтепер я намагатимуся говорити з вами про прості речі якомога складніше, аби ви їх краще розуміли.
— А я намагатимуся, — сказав так само глузливо Гольт, — по змозі наблизитись до свого суспільного типу, яким ви його собі уявляєте, бо ж навіщо вам без потреби ускладнювати життя!
Обидва розсміялися, і Гольту раптом Шнайдерайт видався не таким уже й поганим. Шкода тільки, що він увесь час стоїть на його шляху, — коли б не це, з ним можна було б чудово порозумітися.
— Повернемося до нашої теми! — несподівано серйозно сказав Гольт.
Шнайдерайт погодився.
— Гундель із ваших слів багато дечого дізналася, і передусім, що ви дуже самотні. Не гаразд, коли людина живе в такій ізоляції, лише сама для себе…
«Зараз знову почне агітувати за вступ до своєї молодіжної організації, аж сміх бере… Для них усе це надто просто!» Гольт поблажливо і трохи іронічно посміхнувся. Шнайдерайт, помітивши його посмішку, замовк. Але тепер він прореагував по-іншому, ніж колись; він пильно подивився Гольту в обличчя і тихо, як тільки можна було це зробити через його бас, запитав:
— Що ви, власне, маєте проти мене?
Гольт хитнув головою, так наче ждав саме цього запитання. Він заходився набивати свою люльку, повагом, змушуючи Шнайдерайта чекати, потім старанно запалив її і затягнувся димом.
— Що я маю проти вас? Нічого! — промовив він. — Ні, дайте мені висловитись! За часів фашизму ви сиділи в тюрмі, а я, навпаки, до останнього був підсобником фашизму. Ви з дитинства боролися проти ідолів, проти гаданих ідеалів минулого, а я носив їх у серці і поривав з ними у страшних муках. Ваше життя з самого початку було таким, яким воно є зараз, і закінчиться так само, як і почалося, а моє посередині було перерване, воно почалося з жахливого кінця, і навіть коли я досягну певних успіхів, однаково в кінці життя я прийду тільки на початок. Принципово різне минуле зробило нас різними людьми, і тоді як ви міцно тримаєтесь свого минулого, я мушу боротися з ним. Коли війна привела мене до переконання, що звичний для мене світ повинен бути зруйнований і що його місце на смітнику історії, то це ще не означає, що я за ніч став почувати себе як удома у вашому світі. Я намагаюсь не ставати вам поперек дороги і робитиму все можливе, щоб стати корисним для людей. Більшого ви од мене не можете вимагати.
Шнайдерайт кивнув, так наче був вельми задоволений словами Гольта.
— Можна було б іще дещо заперечити, — зауважив він. — Але я не певний, чи можна питання, які вас хвилюють, розв'язати в абстрактній дискусії. Я прийшов сюди, аби зробити вам одну пропозицію: їдьте з нами в табір на море! Нам обом не варто надміру захоплюватись дискусіями про те, що в нас відмінне і що нас, можливо, ще роз'єднує. Нам з вами слід трохи пожити разом.
Гольт був переконаний, що Шнайдерайт не кривив душею, що він говорив щиро: мовляв, начхаймо на цю плутану дискусію, їдьмо на море та разом побайдикуємо! На якусь мить вираз обличчя Гольта пом'якшав, він уже навіть бачив намети неподалік від морського берега, чув шум прибою, милувався морем і сліпучим сонцем.