— Довго тобі ще вчитися на курсах перекладачів? — запитав Гольт. — Яку мову ти вивчаєш?
— Англійську. Наступного тижня — кінець. Я хочу стати вчителькою. Це чудова, відповідальна професія. Я хочу присвятити своє життя дітям, нашим бідним, обдуреним дітям! Мій обов'язок — відкривати їм очі на все, що є в світі прекрасного. Нехай наші діти зновз^ізнаються, що таке щастя.
«Запитай її, як вона розуміє щастя!» — звелів двійник.
— Скажи, що таке — щастя?
Карола як по писаному відповіла:
— Щастя — це здатність радіти всьому прекрасному і доброму, хай то буде лугова квітка чи травинка, що хилиться од вітру.
— Або холодне купання у цю нестерпну спеку! — додав Гольт. Він роздягнувся. — Ти, звичайно, не захопила з собою купального костюма, — сказав він. — Шкода! Я б охоче подивився на тебе в купальному костюмі й порадувався б усьому доброму й прекрасному.
«Добре, що вона принаймні червоніє, коли їй говорять компліменти».
Гольт скочив у чисту і приємно холодну воду. Він пірнав, хлюпався, блаженствував. Поманив до себе Каролу. Вона сіла на березі, розправивши навколо себе світлу широку спідницю.
Гольт мокрий кинувся біля неї на траву.
— Коли закінчаться твої курси, — запитав він, — поїдеш зі мною в гори? Я знаю один готель, де ялини простягають свої віти крізь вікна аж у кімнату. Тобі там обов'язково сподобається.
Вона не відповіла.
— Поїдеш? — допитувався він.
— Так, — промовила ледь чутно Карола, не підводячи на нього очей.
«І чого б ото ще маніриться!» Він підвівся і руба запитав:
— Ти ще невинна?
Вона одвела погляд і зблідла. Коли б вона зараз сказала: «О, горе мені, нещасній!» або щось подібне, це здорово пасувало б до цієї комедії. Але вона відповіла:
— Під час війни у мене був дружок, він учився в офіцерській школі, пішов на фронт… Поки він був тут, я належала йому. — Все це вона виклала абсолютно по-діловому, а наприкінці знову завела своєї: — Він був світлий блондин і чистий, як весняний бог…
Гольт вийшов з ролі і глузливо сказав:
— Світлий блондин… і арієць, чи не так? В такому разі, хотів би я знати, чим я тобі подобаюсь? Я не блондин і не світлий, в мені немає нічого, чим би я скидався на весняного бога, я і не чистий, ні… Я забруднений! Авжеж, забруднений! — кинув він їй в обличчя. — Мене вже в шістнадцять років спокусила одна жінка і зробила розпутним.
— Ти схожий на Фауста, — сказала Карола.
«Це вже просто казна-що! Схожий на Фауста!» Він здивовано витріщився на неї. Але вона говорила цілком серйозно.
Він схопився на ноги і почав одягатися. Може, все-таки слід було погодитись на меншу роль у спектаклі, поставленому Шнайдерайтом?
Гольт замовив два номери в готелі «Лісовий спокій». Егона Аренса в місті не було, і тому Гольт написав хазяїнові готелю листівку, у якій повідомив про свій візит.
До обід він зосереджено працював, а в другій половині дня лежав у саду й читав. За ці дні він багато передумав. На свій намір провести кінець тижня з Каролою він дивився як на спробу позбутися геть усіх ідеалів і емоцій. На життя треба дивитися без ілюзій. Краще холод, ніж пристрасть, цинізм стійкіший за почуття. Кохання немає, є лише жадоба насолоди. Хто так думає, той ніколи не почуває себе самотнім сиротою, кинутим напризволяще. Самотність нестерпна лиш доти, доки людина не оголосить себе її прихильником.
Карола приходила майже щодня. Повертаючись із занять на курсах додому, вона завертала до Гольта і годину сиділа з ним в саду. Гольт по суті не знав, як йому з нею вести себе, він часто згадував слова Шнайдерайта: «Ви б'єтеся над якими завгодно проблемами, тільки не над справжніми проблемами нашого часу…»
Запобігти зустрічі Кароли з Церніком було неможливо. Цернікові запаси кави вичерпалися до останньої зернини, і він часто приходив, щоб перед напруженою нічною роботою підбадьорити себе колою.
В присутності Кароли він здебільшого прикривав очі окулярами для далі, пив безліч коли і мовчки слухав їхню розмову. У розмові він участі не брав. Але коли в потоці Каролиної балаканини з'являлися надто вже блискучі перли, він випростовувався, одягав замість окулярів для далі окуляри для близької відстані і здивовано приглядався до дівчини.
Якось Цернік прийшов у неділю, коли Кароли не було, і запитав:
— Ну, хлопче? Де це сьогодні «підспівувач»?