Шнайдерайт усівся поряд з Гундель в залі для глядачів у першому ряду і витяг свої нотатки. Підняли завісу, за нею виявилось є ще одна — прозора, сріблясто-сірого кольору, крізь яку, ніби в тумані, виднілася сцена.
— Починаємо! — скомандував Шнайдерайт.
Але йому перешкодили. Одні з дверей, що вели до залу, розчинилися, і ввійшов Гольт. Він окинув поглядом зал, ніби когось шукаючи, і рушив просто до Гундель і Шнайдерайта.
Перед цим Гольт сидів у своїй мансарді і ніяк не міг зібратися з думками і взятись за уроки. Йому не давало спокою те, що Гундель у цей час була разом із Шнайдерайтом. Тож він зрештою залишив усе як є і подався до школи, хоч перспектива зустрітися з Шнайдерайтом не радувала його. Завжди і скрізь оцей Шнайдерайт! Але перед ним він не поступиться! Нізащо й ніколи не віддасть йому Гундель!
Побачивши, як Гундель зраділа з його приходу, Гольт і собі повеселішав, навіть подав Шнайдерайтові руку і, не знімаючи кашкета, примостився позад них у другому ряду.
Шнайдерайт сидів, поклавши ногу на ногу, тримаючи на колінах свої нотатки. Він був не в гуморі.
— Другий відділ! — командував він. — Давайте хор!
Гундель разом з іншими пішла на сцену. Гольт не зводив з неї очей. «Називати оце хором — просто шахрайство, — відзначив він у думці.— На величезній сцені стояло душ десять-дванадцять. Голоси звучали фальшиво й безсило. — Кумедно! Невже Шнайдерайт не розуміє цього?»
Шнайдерайт насупився. Він поманив Гундель зі сцени.
— Ану послухай звідси! Іще раз!
Гундель і Шнайдерайт перезирнулися. Гофман, що був забрався у найвіддаленіший закуток, прискакав на милицях центральним проходом уперед.
— Хоч я й був лише обер-п’яницею, — заявив він, — але це звучить просто жахливо!
І ось всі стоять півколом перед Шнайдерайтом. Гундель обернулася до Гольта:
— Вернер, а як ти вважаєш?
— Нікуди не годиться!
Шнайдерайт аж підскочив.
— «Не годиться…» Вже від самих оцих слів я просто скаженію!
— Даруйте, — відказав Гольт. — Я гадав, що тут можна відверто висловити свою думку! — Він відкинувся на стільці і іронічно додав: — Адже ви того вечора так натхненно говорили про демократію!
— Мюллер дістане нам акордеон, — швиденько вставила Гундель, — і тоді все це, напевно, звучатиме краще.
Шнайдерайт махнув рукою. Він не тішив себе ілюзіями. Потилицю йому аж пік погляд Гольта.
— Далі!
Зі сцени хтось так пробелькотів вірш Гейне «Ткачі», що хотілося заткнути вуха й тікати.
— Далі! — командував Шнайдерайт. — Наступний номер!
Хтось, імітуючи, звичайно, Буша [44] і весь час пускаючи півників, виконував іспанські пісні.
— Далі!
Далі йшов народний танець. Хлопці почали насвистувати мелодію, яку мав колись виконувати акордеон, і на сцені закружляло чотири пари. «Комедія!» — знову подумав Г ольт.
Обличчя Шнайдерайта ще більше спохмурніло. Це не програма, нею нікого не переконаєш.
Гундель прикусила нижню губу й замислилась. Шнайдерайт повернувся до Гольта і, з усіх сил намагаючись бути люб’язним, запитав:
— А що ти… ви скажете з цього приводу?
— Чудово, аж дух захоплює! — промовив Гольт. — Адже ви хочете саме це від мене почути, чи не так?
[44] Ернст Буш (1900) — популярний німецький співак і актор, пропагандист пролетарської пісні, колишній боєць Інтернаціональної бригади в Іспанії, лауреат Національної премії.