— От бачиш! — задоволено вигукнув Мюллер. — Отже й ти помітив, що я поздоровшав! А все через те, що тепер мене лікує професор. — Мюллер, тримаючи в губах недопалок, задрав голову і кілька секунд вдивлявся у нічне небо. — Це, безсумнівно, його заслуга! Інші лікарі, оті халтурники, мучили мене дігіталісом або намагалися вкласти в ліжко! Професор знає краще, що мені треба. Він лікує мене уколами вітамінів, і це таки здорово допомагає! — Мюллер простягнув Шнайдерайтові руку. — Побачиш, завдяки професору Мюллер ще протримається зиму!
5
Коли Гольт прийшов до Гундель попросити пробачення за безпідставну образу, вона вдала, ніби нічого й не трапилось, і зразу ж заходилася розповідати йому про агітаційний вечір:
— Ми склали програму, але ніяк не можемо знайти підходящого залу!
Гольт вирішив скористатися з нагоди і загладити свою провину. В їхній школі міський комітет молоді організував різні гуртки, і Готтескнехт був, так би мовити, зв’язковим між комітетом і школою.
— Якщо потрібен актовий зал, доведеться нам звернутись до Еберсбаха, — сказав Готтескнехт. Він тримав Гольта за рукав. — Чому ви ніколи не завітаєте до мене? А, навпаки, навіть якось уникаєте мене! Що з вами діється?
— Нічого, — відказав Гольт. — Хіба лиш те, що я при всьому своєму бажанні не можу упоратися з навчанням. Все вилетіло з голови.
— Ви на диво слабовольна людина! Невже ви гадаєте, що вашим товаришам легше? Так у чому ж справа? Не робіть такої кислої міни і пришліть до мене ваших молодих людей!
Так почалося знайомство Готтескнехта з Гундель і Шнайдерайтом. Він переговорив з Еберсбахом, а потім сказав їм:
— Отже, можете проводити репетиції в актовому залі, і не соромтесь, приходьте до мене, раптом чимось стану у пригоді.
Наступної неділі,— це було вже в листопаді,— всі зібрались біля барака, який Шнайдерайт уперто називав Будинком молоді, щоб разом іти на свою першу репетицію.
Шнайдерайт виглядав Гундель і ненароком перечепився об милиці Гофмана. Гофман сидів на обвугленому штабелі дощок, серед сміття.
— Та забери ти свої милиці! — буркнув Шнайдерайт. — І невже не знайшов іншого місця, що вмостився на мокрому згарищі?
— Якщо тобі не до вподоби мої трохи закаляні штани, — огризнувся Гофман, — то пошукай собі шляхетнішу компанію.
Така відповідь розізлила Шнайдерайта. Але саме в цю мить він побачив Гундель і, пересвідчившись, що вона сама, притамував злість.
— Сьогодні репетиція на сцені, в школі на Грюнплац.
— Оце так штука! — вигукнув Гофман і схопився за милиці.— Та це ж моя школа! — Він запалив тоненьку самокрутку.
Сьогодні, оскільки була неділя, Гундель підв’язала волосся не чорною, а червоною стрічкою.
— Ну як, обжилася у новій кімнаті? — поцікавився Шнайдерайт.
— Скажи, чи правду кажуть, що сон, який присниться в новій хаті першої ночі, сповнюється? — запитала у відповідь Г ундель.
— Як ти можеш таке говорити! — вигукнув він. — Це ж забобон! Марксисти не вірять у забобони!
— А шкода, — промовила Гундель.
— Чому? А що тобі приснилося?
— Та нічого. Раз це забобон і все одно не сповниться…
— А ти все ж скажи! — наполягав Шнайдерайт. — Розумієш, можливо… треба б дізнатись… а може…
Але Гундель тільки похитала головою.
На порозі школи їх зустрів швейцар. Він був вельми невдо-волений розпорядженням Еберсбаха пропустити в школу так багато сторонніх.
— Щоб був мені абсолютний порядок! — наказував він. — Ану, взятися по двоє за руки! В колону шикуйсь!
Гофман протиснувся в двері і повиснув на милицях перед швейцаром.
— Невже, по-твоєму, я теж повинен стати в колону, га? — І він пострибав у вестибюль, а за ним рушили й всі інші. Двосвітний актовий зал вражав своєю урочистістю, він був обшитий темними панелями. Вздовж задньої стіни нависав балкон, який зліва переходив у галерею. От на такій сцені можна по-справжньому оцінити, чого варта програма!