Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А тепер, значить, приїхав Вольцов! Гільберт підсунув стільця, розстебнув шинелю і показав свої унтер-офіцерські погони.

— Вернер, старий вояко!

Він був такий, як раніш, і все ж таки якось змінився: змужнів, очі позападали, міцне підборіддя виступало тепер різкіше, жовна на вилицях були напружені. Феттер також приїхав. Цей ще більше схуд, став зовсім тонкий.

— Ну як? Вилежався? — запитав він Гольта. — Поспішай!

Вони приїхали з казарми. Вольцов розповідав. Бреславль оточений. Давно вже. Фронт просунувся далеко на захід. Після відступу за Одер їх ткнули в якусь зведену частину і нерозважно змусили атакувати плацдарм. Одна атака за одною захлинались. Потім з плацдарму пішли в наступ російські танки. Розгромлені частини вступили в рукопашний бій з танковим десантом і були відкинуті. Врешті загороджувальний загін відправив Вольцова і Феттера в тил.

— Якийсь капітан, — пояснив Феттер, — виявив, бачиш, що нас ще не довчили. І треба ж таке!

Вольцов додав:

— Я не став з ним сперечатися. Було досить-таки противно. Один рукопашний бій за другим.

І це Вольцов говорить — «противно»!..

— От ми й попали знову до Венерта. В казармі все по-старому. Ганяють з ранку до ночі. Ревецький горлає. Венерт читає лекції.

Вольцов розповів:

— Якось вранці заходить до нас лейтенант Венерт і говорить: «Вітаю вас, унтер-офіцер Вольцов!» Скидається на те, що офіцерська кар'єра мені забезпечена. Так швидко, та ще й без училища, мало кого підвищують у чині. Венерт сказав, що буде найкраще, коли я одразу знову попрошусь на фронт. От я й попросився.

— І я, звичайно, теж, — мовив Феттер.

— Ми заїхали до тебе по дорозі на передову, — повідомив Вольцов і позіхнув. — А ти коли виписуєшся? Добре було б тобі одразу з нами! Росіяни тиснуть не на жарт!

І одразу ж з усіх ліжок посипались запитання. Одні питали з тривогою, інші з відвертим страхом. Вольцов поділився новинами:

— Американці по всьому фронту вийшли до Рейну. Ось-ось буде зданий Кобленц…

— Нога ще не зовсім, Гільберт…

— Ну тоді швидше видужуй! — сказав на прощання Вольцов.

Минув ще тиждень, і знову Вольцов стояв у палаті. Поранені провели неспокійну, тривожну ніч, ніхто й очей не заплющив — канонада все наближалась, вже можна було відрізнити гавкаючі постріли танкових гармат і глухий гуркіт польової артилерії. Удосвіта, незважаючи на крики сестер, у палату вдерся Вольцов. Він був увесь забризканий грязюкою і, тільки присівши на ліжко, зняв каску.

— Росіяни!

Тяжкопоранений, якому напередодні зробили операцію, застогнав. Решта заціпеніли від страху.

— Танки прорвались! — випалив Вольцов. — Бургкерт побіг у канцелярію оформити твою виписку.

Сестра обурилась:

— Як? Без огляду лікаря?..

— Скоріше, Вернер!

Гольт насилу натяг на себе одяг.

Перед входом у шпиталь стояв тягач з сімдесятип’ятиміліметровою протитанковою гарматою. Обер-фельдфебель, вже добре напідпитку, зустрів Гольта словами:

— Ну як, поправляємось?

Тягач рушив, на ньому сиділо вісім чоловік обслуги.

Всюди Гольт бачив ознаки розкладу. Штаби, інтендантства квапливо тікали на захід. Рештки розбитих фронтових частин втягали у вир відступу зведені команди, які поспішали на схід. І крізь цей хаос з ревінням пробивався їхній тягач. Незабаром повітря затремтіло від гуркоту танків, що наближались. Бургкерт наказав поставити гармату на вершині занесеного снігом пагорба. Прорвавшись далеко в тил, російські танки з десантом піхоти мчали на повній швидкості по шосе. Вольцов відкрив вогонь, коли вони були вже зовсім близько. Танки, не зменшуючи швидкості, розвернулися фронтом до протитанкової гармати і вступили в бій. Гаркнули танкові гармати, і їхня сімдесятип'ятиміліметрова замовкла. Команда Бургкерта кинулася за вершину пагорба. На полі горів Т-34. Танки знову розвернулися і помчали далі по шосе. В тягачі вже тільки шестеро солдат, серед них один тяжкопоранений, тікали далі на північ. Всі тремтіли, як у лихоманці.