Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Кілька есесівців вернулись по шосе до загородження.

— Ось, обер-шарфюрер, він лежить на тому ж самому місці…

Гольт не обернувся. Есесівці зникли за поворотом у лісі. Сіра процесія вже проминула загородження.

Вольцов вилаявся. Закурив.

— Візе завжди був божевільний. Яке йому діло до тих каторжників?

Феттер додав:

— Все це результат науки!

Солдати підібрали вбитих в'язнів і позносили в одне місце. Сім трупів. Повернувся лейтенант Венерт і, відкликавши вбік Вольцова, вислухав його рапорт. Тим часом солдати викопали велику могилу. Ніхто не пожалів Петера Візе. Венерт наказав:

— Закопати його разом із злочинцями!

Гольт підійшов до ями. «Як це підло, що я стою і спокійно дивлюсь, як вони закопують його. Чому я сам не лежу в цій могилі і ще тут кілька есесівців разом зі мною? Оце був би вихід, — думав він. — А тепер у мене взагалі не залишилось ніякого виходу!»

— Закопуй! — наказав Вольцов.

Гольт запитав:

— Що ж сталося з нашими ідеалами, Гільберт? Адже ми хотіли боротися за справедливість! Ти сам колись побив Мейснера мало не до смерті за те, що він вчинив несправедливо.

— Дитячі витівки! — відповів Вольцов. — Ми були тоді дурні хлопчиська!

— А тепер? Тепер ми хто?

— Солдати!

— Солдати… — повторив Гольт.

— Досить базікати! — вигукнув Вольцов. — Візьми себе в руки! Цей нікчема з усіма своїми потрухами не вартий того, щоб через нього такий хлопець, як ти, розкисав!

«Такий хлопець, як я!» — подумав Гольт.

Грудка землі впала Візе на обличчя. «Прощавай, Петер! Не згадуй мене лихом!»

Гольт відійшов.

Він думав: «Візе був єдиний справжній герой серед нас. Стріляєш по танках, кидаєшся в рукопашний бій — з відчаю. Я не можу більше показатися у тихому містечку над річкою. Як подивлюсь я у вічі батькам Петера? Адже я сам усе бачив і мовчав! Як покажусь я Гундель? Я ж знаю, що її батько такий же, як ці люди у смугастих куртках. А я й пальцем не кивнув, стояв і дивився. Ні, тепер у мене вже немає вибору!

Треба знайти уявну точку, втупитися в неї очима… і… вперед кроком руш!»

12

На зміну підрозділові фольксштурму прийшов учбовий взвод, зайняв траншеї, виставив караульних біля протитанкового загородження. Свій взвод Венерт перекинув залізницею під Лейпціг, де в кількох селищах була розквартирована штабна рота. Тут взвод повинен був продовжувати навчання, але Венерт облюбував собі квартиру в сусідньому селі, у взводі не показувався, і солдати цілими днями тинялися без діла. Унтер-офіцер Бек з ранку до ночі сидів у трактирі і розкладав пасьянси. Кермо влади взяв у свої руки Вольцов.

— Ще кілька днів байдикування — і взвод зовсім втратить боєздатність! — обурювався він. — Ці негідники вже переписують розпис поїздів, думають, як би швидше добратися додому.

Після смерті Візе Гольт ніби згас, нічим не цікавився, безвільно плив за течією. Він зумисне не слухав вістей. А газети в село не доходили. На Великдень Вольцов побував у роті. Повернувшись, він одвів Гольта вбік.

— Нас посилають у бій. Пора вже!

Він зібрав взвод.

— Через годину виступаємо!