Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Новобранці! — звернувся Бургкерт до них. Рука, в якій він тримав сигарету, тремтіла. — Глядіть мені, якщо хто в штани накладе! Я пересяду на другу машину, а вас так і залишу у лай-ні. Це мені як раз плюнуть!

Гольт знову кивнув головою. Ні про що не думаючи, він дивився, як на галявину виїхало кілька шасі танків III з зчетвереними двадцятиміліметровими зенітними установками. Потім пішов за Вольцовом до головного танка. Поповнити боєзапас! Це нагадало йому службу на зенітній батареї. Він виймав патрони з плетених ящиків, у яких підносили їх, і передавав нагору Феттерові. Старший лейтенант разом з Бургкертом обходив мережу бойових машин.

— Розпустились, негідники! Курять! Через них весь ліс полетить к чорту!

Гольт підняв снаряд, руки в нього тряслись від напруження.

— Ану жвавіш!

— Підганяйло проклятий! — вилаявся хтось у відповідь.

— Морального духу ніякого! — лайнувся Вольцов.

Гольт сів на порожній ящик перепочити.

— Готово! — Феттер вибрався з башти і стрибнув на землю.

Ледве переставляючи по снігу ноги, до них підійшов давно не голений солдатик, в зубах недокурок, руки в кишенях довгої шинелі, з-під якої виглядали незграбні валянки.

— Головний? — Солдат був брудний ї обдертий. — Клоц-ше [42] не на Ельбі, — представився він. — Водій. — Через нижній люк він поліз на водійське місце.

З лісу хтось крикнув: «Розігріти мотори!» Зразу ж зчинився страшенний шум. Бургкерт приніс радіокод.

— Після настройки — мовчання.

Гольт оббіг усі машини і задубілими пальцями записував прізвища радистів. Від снігу в лісі було майже видно, а тут ще зійшов місяць. Клапті хмар кидали на землю примарні тіні.

Ешенгаген, Папст, Адам — у танках командири взводів: Маас, Єнер, Герке, Венцлау, Лойтка — яких тільки прізвищ не буває на світі!

Гольт виліз на танк і звісив ноги в люк, шукаючи опори. В башті горіла електрична лампочка. Вольцов протирав замшею окуляр оптичного прицілу.

— Машина прямо з заводу! — голосно вигукнув він, щоб перекричати шум мотора. — Дві у нас забрали для старшого лейтенанта!

В танку дуже тісно — все забито боєприпасами. Гольт спустився на своє сидіння, натяг на голову шкіряний шолом з навушниками, увімкнув радіоапаратуру і закоротив телеграфний ключ. Настройка по довгому сигналу. Ранця ногою пропхнув уперед. Феттер передав йому сухий пайок. Але їсти не хотілось. Було тісно і задушливо, стальні плити давили. Пригадалися слова пісні: «Знайде у танку кожен з нас свою стальну могилу!» Гольт увімкнув бортовий телефон і одразу почув безтурботний голос Вольцова:

— Гляди, Хрістіан, не переплутай бронебійних з осколковими! Це може коштувати нам голови!

— Тихше! — крикнув Гольт в ларингофон, — Що ви мелете дурниці? Феттер! Ей ти, заряджаючий! Де мій боєкомплект? У мене немає жодної стрічки!

На середніх хвилях, по яких передавались накази зверху, зазвучав нарешті протяжний сигнал, а потім різкий голос: «Командир передає: встановити зв'язок!» Гольт почув роботу рації самохідної артилерії, мотопіхоти і передав своє прізвище. «Ей ви! Для чого код на таблиці вказаний?» — «Заткни пельку, ідіоте! — почулось у навушниках. — Хто командир, ти чи я? Чого розпищався! Тут тобі не казарма! Припинити передачу! Як тільки рушимо, переходьте на прийом! Кінчаю!» Не встиг радист командирського танка замовкнути, як почувся крик Порідке, радиста самохідної артилерії: «Що це там за бовдур знайшовся!» У відповідь замекав голосок: «Бовдур цей — лейтенант. Звуть його Йосиф Прекрасний, бо він носить барвистий плащ і хизується перед своїми братами!» Гольт, похитавши головою, вимкнув приймач. По ультракороткохвильовому передавачеві він передав екіпажам: «Головний передає — встановити зв'язок!»

Відповіли всі п’ятнадцять машин. «Припинити передачу! Росіяни пеленгують! Кінчаю!»

Гольт, похнюпившись, сидів на своєму шкіряному сидінні. Феттер спустився і зарядив йому кулемет.

— І як це тобі спати не хочеться? — здивувався Гольт.

— А нам з пайком видали таблетки — вони зовсім проганяють сон. Твої у Гільберта!

Дерева потріскували на морозі. Гольт повільно йшов лісом. Всюди працювали мотори танків, самоходок та бронетранспортерів. Тут же стояли всюдиходи з кулеметами, шасі танків III з зенітними гарматами, польові гаубиці на шасі танка IV, наддовга вісімдесятивосьмиміліметрова гармата на самохідному лафеті. Важко нав'ючені піхотинці йшли один за одним через ліс до танків. Мотопіхота сиділа напоготові в бронетранспортерах. Шум моторів заглушував віддалений гуркіт гармат. Над далекими лісами займався світанок.

Гольт повернувся до свого танка. Обер-фельдфебель Бургкерт розіклав карту на крилі. Вольцов присвічував йому кишеньковим ліхтариком. Він простягнув Гольтові скляну пробі-рочку з таблетками. «Що ж, спробуємо, як вони діють». Гольт уважно подивився на Бургкерта. Обер-фельдфебель був знову під чаркою, голос його так і гримів, руки не тремтіли, вигляд був бадьорий і свіжий. Ось він одстебнув флягу, відпив кілька ковтків і знову заглибився в обговорення бойового завдання з Вольцовом.

— Входимо в бойову групу Бредова… Танки йдуть у голові. Потім самохідки, гармати на самохідних лафетах — так званий «дивізіон самохідної артилерії». Потім два батальйони мотопіхоти на бронетранспортерах. Ми беремо з собою штурмову роту десантників. Є ще моторизована артилерія, але ми спочатку повинні розчистити для неї шлях. Має підійти ще полк мотопіхоти на грузовиках.

— Обмаль танків, — сказав Вольцов.

Бургкерт пояснив обстановку, він розповів про могутній плацдарм ворога на лівому березі. Зате, мовляв, далі на північ є залишки німецького корпусу, які утримують на правому березі укріплення перед понтонним мостом…

[42] Клоцше — містечко на Ельбі.