Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Бек так скривився, ніби ковтнув оцту.

У трактирі Вольцов підсів до Гольта.

— Бургкерт тут. Росіяни стоять на Одері і Нейсе. Американці прорвали фронт у кількох місцях. Рурська область оточена. Танкові дозори підходять до Фульде і Везера. Називають Оснабрюк, Марбург, Гісен… Так, час нам уже вдарити як слід!

Гольт мовчав.

На подвір'ї чекали два грузовики. Венерт залишився у сусідньому селі з ротою.

— Цікаво, чому він не з нами? — буркнув Вольцов.

Вони їхали на захід. Вночі зупинились біля трактиру, що самотньо стояв серед лісу. Тут було повнісінько солдатів. Ходили найнеймовірніші чутки.

— Кажуть, нагнали силу-силенну танків, — розповідав Феттер. — Переходимо в контрнаступ, та ще й який!

Вольцов уткнувся в карту.

— Ось тут Кассель. А ми, значить, трохи далі на південь. Річка, яку ми тільки що переїжджали, була Фульда! — Він підвів голову і озирнувся довкола.

І справді, всюди стояли вже заправлені пальним, готові до бою танки. Танк III з п'ятдесятиміліметровою гарматою і кілька переозброєних машин з сімдесятип'ятиміліметровими гарматами Л-24.

При розподілі хлопці потрапили в різні екіпажі: Вольцова призначили командиром танка, Гольта — радистом. Машини були невеликі, тісні, три роти — сорок танків. Екіпажі вишикувались на перекличку. Було ще темно. Звідкись з'явився раптом лейтенант Венерт, він тепер командував ротою.

Одна з машин спрямувала світло фар на однорукого офіцера. Капітан Вебер! Розповідали, що він страшенно хоробрий і, не вагаючись, пожене на смерть свого останнього солдата. Зараз він викрикував хрипким, пронизливим голосом:

— Німецькі танкісти! Фюрер закликає вас до нових боїв, у яких ви повинні проявити колишню силу духу. Де б не бились німецькі танкісти, вони бились до перемоги. Де б…

Думки Гольта витали десь далеко. «Відтоді як я виписався з шпиталю, я не одержав жодної вісточки від Гундель». Він часто думав тепер про Гундель, але думки ці не приносили йому спокою — навпаки, породжували нову тривогу. Починало сі-ріти.

— Нашому фюрерові трикратне…

— Ура! Ура! Ура!

— По машинах!

Прогрілись мотори. Батальйон рушив. Механік у Гольто-вому танку, літній стомлений чоловік, сказав по бортовому радіотелефону:

— Коли покажуться літаки, повідомиш, щоб я встиг вискочити.

Гольт сидів на кормі. Було дано наказ: кулемети радистів зняти і використати їх проти авіації. Гольт тримав кулемет на колінах. Все шосе було вкрите грязюкою. Спочатку вони їхали на захід, потім повернули на південний захід. Розвиднілось. День випав ясний, безхмарний.

Високо в небі показалась ланка винищувачів-бомбардувальників. З завиваючими моторами вони спікірували на шосе. Майже всі танки одразу загальмували, екіпажі кинулися в ліс ліворуч від дороги. Кілька машин повернули вправо, у відкрите поле, і почали там петляти по ріллі. Гольт жбурнув у грязь свій кулемет, побіг до узлісся і впав там ницьма у кущі. В полі, на шосе — всюди злітали в повітря заправлені до краю машини; за першим заходом літаків — три, за другим — чотири; а ось уже в небі показалась нова ланка винищувачів-бомбардувальників. Зашипіли ракети. Палаючий бензин розлився по асфальту. А літаки все налітали і стріляли по них, як у тирі.

Гольт заповз глибше в ліс. Там він наткнувся на Вольцова і Феттера. Низько над полем пронісся з приглушеним мотором «мустанг», вибрав собі ще не пошкоджену машину, розстріляв її з бортових гармат і круто повернув угору. Танк вибухнув. Нарешті гуркіт моторів стих. В палаючих машинах рвалися снаряди.

— Збирайся! — крикнув хтось у лісі.

Серед палаючих яскравим полум'ям танків стояло ще з десяток непошкоджених машин. Танк Гольта був майже цілий. Екіпажі, що втратили свої машини, позалазили на броню. Водій благав:

— Як повернуться… зразу крикни!

І вони повернулись, як тільки колона, пройшовши кілька кілометрів, опинилась у полі. На цей раз винищувачі-бомбардувальники залишили танки і погнались за втікаючими танкістами. Гольт біг щодуху і встиг заховатися в лісі.

Потім ракетами, бортовими гарматами і бомбами літаки атакували танки і полетіли тільки тоді, коли підпалили останню машину.

Рештки батальйону, чоловік п'ятдесят, рушили пішки далі. Вони були майже беззбройні.

— Вбитих і поранених не так багато, більшість повтікала! — люто пробурчав Вольцов.