Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Серед них немає нікого, хто думав би так, як я: всі жертви даремні. Хто б у глибині душі усвідомлював: не повинно бути, щоб таке перемогло! Хто б сам собі признався: все брехня. Мабуть, саме це й робить росіян непереможними».

Вони сиділи один біля одного і мовчали.

Вони рушили далі. Нарешті велике село. Знову загороджувальний загін. Есесівці. Ротенфюрер накинувся на них:

— Чому залишили позиції?

— Позицій і сліду нема, чоловіче! Є тільки росіяни — хлопці хоч куди. Почекай трохи, скоро вони й сюди доберуться! — І Бургкерт відіпхнув ротенфюрера вбік.

Феттер вигукнув:

— Виходить, із Франції приїхали, он воно що!

Якийсь капітан, тремтячи від нервового збудження, кричав:

— Одинадцята танкова? Немає тут ніяких танків, танки в Бреславлі, але немає екіпажів! Чого ви тут байдики б'єте? Зараз вам видадуть документи — поїдете в Штрелен!

Невеличкий деренчливий грузовик, підскакуючи на вибоїнах, котив по снігу на захід. Їм зустрічались війська, зведені роти, батарея мінометів, протитанкові гармати, кілька самохідних лафетів, обози. Десь позаду гуркотіла важка артилерія.

В Штрелені їх спробували ткнути у зведену роту і знову послати вперед.

— Ухиляєтесь від бою? Ану назад на фронт!

Бургкерт брехав, як тільки міг. Всі вони, мовляв, радисти, що пройшли спеціальну підготовку. Їхнє місце у фортеці Бреславль! Командування армії!

І нарешті їм видали документи, що дозволяли пробиратися в Бреславль.

У Штрелен з'їжджались штаби, війська, обози, роти трудової повинності, команди військовополонених — людський потік все прибував і прибував. Коли канонада на сході посилилась, почалася паніка. Через кожні півгодини жандармерія перевіряла ресторани.

У якомусь кафе до краю стомлений Гольт опустився на стілець. Машина тільки ввечері повинна була від'їхати у Бреславль. В залі було тепло й задушливо. Вольцов вилаявся, що їм подали гаряче пійло. Бургкерт вихлюпнув лимонад під стіл і налив собі в склянку горілки з своїх запасів, які цілісінькими виніс з поля бою. Він швидко осушив пляшку і тут же заснув.

— Непогано було б потрапити в один екіпаж з Бургкер-том, — заговорив Вольцов, — при умові, що в нього буде вволю горілки. Він тільки й живе, коли п’яний. — Вольцов зупинив цивільного, що квапливо проходив повз них, і вихопив у нього газету. Розгорнув: — Сьогоднішня! Повідомлення з ставки фю-рера… «Неодноразові спроби ворога форсувати Одер між Козе-лем і Бреславлем були відбиті…»

«Нічого собі відбиті», — подумав Гольт. Вольцов закурив.

— Вернер, слухай! «Що вирішить боротьбу на Сході?»

— Мабуть, про нову зброю! — вигукнув Феттер.

Вольцов читав уголос. Феттер, роззявивши рота, слухав.

— «…бачить свій обов'язок у тому, щоб, не шкодуючи себе, настирливо й невпинно виводити з ладу танк за танком, піхотинця за піхотинцем…»

«Знищувати? Ми це бачили тільки вчора… Зепп і єфрейтор… протитанкове загородження… «Великий тактик» Вольцов… Краще не думати про це!»

— Тут говориться, ніби росіяни ввели в бій останні резерви, і якщо нам удасться… — Вольцов прочитав уголос: — «…ці резерви розбити, вони будуть обеззброєні і повернуть усе, що захопили».

— Обеззброєні! — вигукнув Феттер. — Он як! Та що він, нас за дурнів вважає?

— А що, власне, вийшло у нас вчора з протитанковим загородженням? — спитав Гольт.

— Я думав, ефект несподіваності буде такий великий, — роздратовано відповів Вольцов, — що вони розгубляться.

— Облиш ти це, хлопче! — загув раптом бас обер-фельдфебеля. Бургкерт спросоння мружив очі, повіки в нього набрякли. — Невже ти думаєш, вони не знають твого фокуса з загородженням? І цей, і інші фокуси відомі їм дуже добре. Нащо вже я бувалий танкіст, але вони анітрохи не дурніші! — Він наповнив свій алюмінієвий кухоль водою. — Вся оця ставка на фаустпатрон — тільки горе! «Кращому солдатові — кращу зброю…»— Він осушив кухоль до дна і відкинувся на спинку стільця. — Ну ж і обдурили нас! — Очі у нього злипались.

Вольцов підморгнув. Обер-фельдфебель, сп’янівши, бурмотав:

— Нас було троє братів… на шести моргенах[41]… Пісок, як і скрізь у Померанії. Тільки однією картоплею і тримались на світі… А потім наймитували в маєтку — нам платили натурою… Барон був військовий, майор… Одного разу полював він кабанів. Його мисливська бричка запряжена четвериком… А коні норовисті, — ну й понесли бричку. Я схопив їх за вуздечку й зупинив. — Язик Бургкерта ледве повертався. — Барон і каже: «Як звати? Тутешній?» Я відповідаю: «Сусід… Троє братів, шість моргенів». Народ без життєвого простору. А майор мені: «А ти добудь собі землі. На Сході її скільки хочеш!» — Голова обер-фельдфебеля опустилась на груди. — От у мене це й засіло в голові. Все думав: піду в солдати, буде в мене своє господарство… — І раптом стукнув кухлем по столу: — Наливай, новобранцю!

[41] Морген — земельна міра в Німеччині, чверть гектара.