Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вольцов осміхнувся і знову налив кухоль по вінця. Бургкерт пив, заплющивши очі. Горілка стікала по підборіддю, шиї на мундир. Ледве піднявши руку, він провів нею по губах і безсило опустив.

— От і все… тільки заради цього я й воював, хотів мати своє господарство…

— Нализався! П'яний як чіп! — сказав Вольцов.

— Ось хто піймався на гачок щодо «землі на Сході»! — сказав Феттер. — Йому тепер і здається, що його обдурили!

Здоровенний обер-фельдфебель, важко навалившись на стіл, хропів з відкритим ротом. «Цей уже ніколи більше не буде ні ходити за плугом, ні сіяти, ні жати, — думав Гольт. — Він здатний тепер тільки напитись і лізти напролом. Хіба це життя? Пропаща він людина. І всі ми так закінчимо: п'яні, пропащі, обдурені».

Смертельно стомлений, він думав: «Хоч би вже скоріше все оце скінчилось!»

Гольт так і заснув на стільці. Прокинувся він аж надвечір. Смеркало. Столики довкола спорожніли. За прилавком ніхто вже не споліскував склянок. Всі давно порозходились. Прокинулись і Вольцов з обер-фельдфебелем. Бургкерт послав Феттера в місто.

— Подивись, де там запропастилася машина!

Вони попоїли.

— Тут удавнину стояв гарнізон гусарів, — розповідав Вольцов. — Неподалік, у Войзельвіці, барон Варкоч приймав старого Фріца…

— Ти що, з глузду з'їхав? — розсердився Бургкерт. — Мабуть, зайвого випив?

Гольт уминав сардини.

— Та-а-ак, — сказав Вольцов, закурюючи, — пора б уже нашим взятись за голову! Я ще хочу одержати офіцерські погони!

— Панове! Машину подано! — відрапортував Феттер, з'явившись у дверях.

Гольт заліз під брезент і притулився біля заднього борту. Але заснути він не міг.

10

— Питаєш, де ми? На правому березі Одеру, — відповів Вольцов. — Недавно ж переїжджали через річку.

— Виходить, ми знову на другому боці? — здивувався Феттер.

Вдалині гриміла канонада. Ліс нагадував воєнний табір. Бронетранспортери, мотопіхота, тягачі, артилерія, грузовики, самохідні лафети і самохідні гармати, цілий склад бочок з бензином, бараки, намети просто на снігу — і всюди солдати. Бургкерт поговорив з якимось старшим лейтенантом і пішов уперед. Гольт рушив слідом за ним.

Через ліс проходила залізнична колія. На багатовісних платформах стояли важкі танки. Гольт звернув увагу на незвичайно довгі і тонкі стволи гармат.

— «Пантери»! — захоплено вигукнув Феттер.

Заревіли мотори. Танки, розкидаючи підкладені колоди, з гуркотом скотилися з платформ і під'їхали на заправку.

Феттер потирав руки.

— З такими танками повинні ж ми перемогти?

Тим часом всі вісімнадцять танків зникли в кущах на узліссі. Танкістів скликали і розподілили по машинах, Бургкерт несподівано став поважною персоною.

— Танки я беру на себе. Старший лейтенант, оцей хлопчисько, нехай залишається тут. Прогулянка для нього занадто ризикована.

— Ми з вами, — сказав Вольцов. — Ні, ні, пане обер-фельдфебель, неодмінно з вами. Я за навідника, Гольт — радист, а Феттер — заряджаючий. Запевняю, це буде екіпаж, на який ви можете покластись.

Бургкерт глянув на Гольта.

— Вмієш працювати з двома апаратами?

Гольт кивнув головою.