Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гольт вийшов. Усе в нього перемішалось.

Сніг перестав. Його нападало по коліна і на шосе понамітало кучугури, над якими все ще гуляв крижаний вітер. Небо всіялося зорями.

На узліссі, де було затишніше, стояли Феттер і Вольцов.

— Молодець, Вернер! Я так і знав! — сказав Вольцов.

— Замовкни! — буркнув Гольт, натягуючи на каску білий капюшон.

— Зепп просто з глузду з'їхав! — сказав Феттер. — Адже невідомо ще, програємо ми війну чи ні. Скоро з’явиться нова зброя — і ми переможемо! А тоді Зеппові, звичайно, пощади не буде!

— Заткни пельку! — гримнув на нього Гольт.

Вольцов пояснював бойове завдання:

— Хрістіан, ти з кулеметом займеш позицію на узліссі і не даватимеш нікому вийти з танка, — це твоє основне завдання. Я заляжу за загородженням, а ти, Вернер, попереду, в шанці, теж на узліссі, і палитимеш по другому танку, як тільки він покажеться з лісу.

Гольт мовчки кивнув головою.

Над лісом показався серп місяця. В блідому, примарному світлі іскрився сніг. Здавалось, на все довкола була накинута срібна вуаль.

Гомулка і єфрейтор вийшли з барака. Гольт підійшов до них. Вольцов стояв на шосе. Вітер ущух. Гомулка вийняв з кишені маленьку карточку — фотографію своєї матері.

— Перешлеш моєму батькові, Вернер. Можеш написати, що сам узяв її в мене. Він зрозуміє, якщо я ось тут угорі надірву ріжок.

— Треба скоріше їхати! — підганяв єфрейтор. — Поїхали! Відчалюй, поки литво не дало зворотного спалаху… Поки цей тип знову не почав казитись, хотів я сказати. — Він прикріпив до палиці клапоть простирала і став прогрівати мотор.

— Прощавай, Вернер! — сказав Гомулка.

Гольт побіг до Вольцова. Той з перекошеним від люті обличчям тримав у руках зведений автомат. Але Гольт став перед ним і не відходив доти, поки за його спиною не заревів мотор і машина не покотила по засніженому шосе.

— Останній раз ти мене ловиш на слові,— буркнув Вольцов, — запам'ятай це. Солдатська присяга мені дорожча за ту дитячу клятву. Я уб'ю кожного зрадника, якщо це буде навіть мій рідний брат!

Вольцов і Феттер пішли в барак. А Гольт все ще стояв на узліссі. І не було в нього ні думок, ні надій, які могли б заповнити порожнечу.

Було близько шостої години ранку, коли Гольт стрепенувся І прислухався. Кров так дзвінко застукала у нього у вухах, що він спочатку нічого не міг розібрати. Але потім він знову почув далекий брязкіт і монотонне гудіння. Танки!

Він з криком кинувся до барака. Вольцов і Феттер одразу ж посхоплювалися. Ранці за спину, протигаз, пояс — готово!

— Хрістіан, до кулемета!

Феттер помчав через луг.

— Тихо!

Брязкіт наближався. Звідси не можна було визначити, в якому напрямку рухались танки. Брязкіт на сході, брязкіт на півдні — і все наростає й наростає. Потім з годину його чути було на півночі і на південному сході. Він не посилювався і не затихав.

— Ну і танків же, мабуть, там! — сказав Гольт.

— Але йдуть вони не сюди, інакше давно вже були б тут, — відповів Вольцов. — Очевидно, вони прямують на південь — на Брігг, і північніше — через Намслау на Ельс… Тут пройде хіба що кілька одиночних машин.

І вони прийшли, коли над лісом зайнявся блідий світанок, — тридцять танків Т-34 і одразу ж за ними десяток бронетранспортерів з піхотою.

Удар упав на хлопців з стихійною силою землетрусу. Все це тривало не більш як хвилину.

Брязкіт танкових гусениць і гуркіт моторів раптом почали наростати і швидко наближатися. Гольт заліз у свій окоп. Вольцов зник за купою піску і вивернутих колод. Перший танк з оглушливим ревом вискочив із лісу, помітив розгромлену барикаду і різко загальмував. Потім, заревівши, рвонувся вперед. Гольт немов загіпнотизований дивився, як сталеве страховисько поповзло на загородження… Але тут одразу ж за сліпучим спалахом вибухова хвиля, немов удар дрючком, кинула Гольта на дно окопа. Могутній вибух потряс усе довкола, ураганом налетів на ліс. З глухим стогоном повалилося кілька дерев… Широчезний стовп диму і снігу з свистом піднявся в небо. Барикади як і не було. В неглибокій вирві, з'їхавши набік, димів танк. Вольцов, похитуючись, брів через луг. В цю мить з лісу виринув другий танк, і Вольцов кинувся бігти. Танк одразу ж розвернувся на дев'яносто градусів і вже з'їжджав з шосе на луг. Гольт упав ниць на дно окопа. Кулеметна черга бризнула на нього землею і снігом. Ось танк уже над ним, ось мчить уже далі, до окопів! Гольт схопився, вистрелив фаустпатроном, але влучив надто низько. Вибухова хвиля знову збила його з ніг. З корми танка капало палаюче масло. Але тут же башта з блискавичною швидкістю повернулась назад. Гольт встиг відповзти в чагарник на узліссі. Між деревами розірвався осколковий снаряд. Тепер почали одночасно стріляти дві танкові гармати, бо третій танк проскочив далеко вперед по шосе з повернутою вбік баштою. З жерла гармати вирвався довгий язик полум'я. І ось уже, хльоскаючи по нервах своїм гучним «ура», біжить до них взвод мотопіхоти.

Гольт добрався до глибокого окопа, звідки Феттер стріляв навмання з кулемета. Поруч розірвалась ручна граната, і над головою просвистіли осколки. Стріляючи на ходу, до бруствера підбігло кілька постатей в маскхалатах. Довкола язики полум’я, фонтани землі. Феттер кинувся назад у ліс. Гольт наскочив на Вольцова. Вольцов теж тікав щодуху. Густий підлісок незабаром заховав їх. Гольт біг і біг все глибше в ліс.