Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Їх ніхто не переслідував. Стрілянина припинилась. Задихаючись, вони зупинились, прислухались: ревіння моторів, брязкіт гусениць дедалі слабли, швидко віддаляючись.

— Прокляття! — прохрипів Вольцов. — От прокляття!

Гольт стояв, припавши до дерева. Серце немов шалене колотилося в грудях. «Що ж тепер?» Він весь тремтів.

— Треба пробиватися назад, — наказав Вольцов. — Може, ще встигнем перебратись через Одер. — Він поправив ремінь. — У всякому разі, бойове завдання ми виконали! «Затримати танки, скільки можна!» Більше не було можливості.

Вони тікали на захід. Бігли по льоду боліт, який провалювався в них під ногами, через ліси, безмежні поля і зарослі чагарника. З Одеру долинав гуркіт канонади. Минуло кілька годин, перш ніж вони добрались до берега річки, трохи нижче якогось містечка. Всього за два кілометри вгору проти течії, біля висадженого в повітря мосту, вони побачили головні танки. Гуркіт їхніх гармат, що били настильним вогнем через річку, був такий сильний, що втікачі ледве могли чути один одного. А з другого берега лише коли-не-коли бухали стоп'ят-десятиміліметрові гармати.

Коли штурмовий човен, лавіруючи між крижинами і уламками льоду, перевозив усіх трьох на той берег, вище за течією російська піхота вже форсувала ріку і атакувала дамбу. Гармати з довгими стволами мовчали.

9

Гольт видирався на крутий берег. Він так занепав духом, що ладен був заритися в першу-ліпшу кучугуру снігу. Ледве переставляючи ноги, він брів до околиці містечка, на ходу запихаючи в рот шматочки шоколаду «Кола». Він так знесилів, що все, що було потім, сприймав немов крізь сон: загороджувальний загін, натовп солдатів, що відбились від своїх частин, фольксштурм, напівкаліки резервісти, всі погано озброєні… На подвір'ї — збір для контратаки! Попереду лейтенант. Вони біжать садами, вузькими провулками і далі широкою вулицею — вгору, до мосту… Налітають штурмовики, рвуться осколкові бомби, ревіння моторів і тріск бортової зброї… Убиті, всюди вбиті… Лейтенант лежить нерухомо на снігу… Голос Вольцова: «Відходь!» Будиночок край дороги. Знову різкий голос Вольцова: «Вони атакують!» А з боку мосту у маскхалатах — цеп наступаючої піхоти…

Гольт, задихаючись, виглядає з-за підвіконня низенького одноповерхового будиночка. Немов у тумані він бачить, як Вольцов вставляє в автомат новий магазин. «Відходь!» Втеча через сади… Знову вони залягли в якомусь будинку… З десяток знеможених людей, без командира, без зброї… Хіба це військо?

І знову виття снарядів, гуркіт вибухів, а вдалині, на правому березі Одеру, постріли польових гармат… Штурмовики, ревіння моторів, стрільба бортових гармат, перебіжки від будинку до будинку, — вони залягають, схоплюються і знову залягають…

«Хрістіан! Дай магазин… Тільки одиночними… Ну, стріляй же!..» І знову голос Вольцова: «Відходь!»

В підвалі будинку на базарному майдані Гольт опам'ятався. Ніби даючи їм перевести дух, піхота не рвалась далі вперед.

— Це вони війська з того берега підтягують, танки, артилерію, — пояснив Вольцов.

— Чудовий плацдарм! — зауважив Феттер.

Громовий удар потряс будинок. З даху посипалась черепиця. Над зруйнованими будинками пронеслися штурмовики. Вольцов наказав Феттерові розвідати обстановку.

Через годину Феттер, крекчучи, притяг ящик з патронами до автомата. У напівтемряві вздовж стін сиділи фольксштурмісти, отупілі, неживі, нездатні навіть тікати. Вольцов гримнув на них і примусив набити магазини. З будинків на протилежному боці майдану раз у раз лунали постріли; кулі вдарялись об цегляний мур.

— Ну що там, Хрістіан?

Феттер одірвався від фляги.

— Кажуть, нас атакують сибірські стрільці, росіяни з Сибіру. Їх спеціально вчили вести близький бій. Так би мовити, спеціалісти з наступу. А наші тут майже всі накивали п'ятами. Зате в Штрелені… Є таке місто? Звідти, розповідають, сьогодні вночі вийшла свіжа дивізія, підсилена танками. Нам наказано триматись, поки вона не підійде.

— Вона давно повинна бути тут! — сказав Вольцов.

Вогонь з будинків навпроти посилився. Гольт, байдужий до всього, сидів у кутку. Він думав про Гомулку. Раптом Вольцов крикнув:

— Виходь!

На майдані показались перші танки. Вони стріляли по підвалах. Вогонь, зруйновані будинки, брязкіт гусениць. Паніка. Безладна втеча.

Невеличкий напівзруйнований дерев'яний міст, перед ним галасливий натовп. В нього врізаються танки.

— Ліворуч! — зривистим голосом кричить Вольцов.

Широка, простора вулиця, палаючі будинки. Гольт не усвідомлював, що робить, він діяв машинально, але все виразно бачив. Знову слідом за ним у білих маскхалатах — наступаюча піхота. Танки. Вони обходять піхоту, з гармат вихоплюються язики полум'я. Праворуч палає газовий завод. Попереду біжить Вольцов. Феттер, немов тінь, — поруч з ним… За купою присипаного снігом коксу легка протитанкова гармата. Біля неї вовтузяться два літні артилерійські офіцери. Вони ведуть вогонь. Але перший же танк давить гармату і обслугу, змішуючи їх з коксом… «Лягти!» Пригнувшись за перекинутою вагонеткою, Гольт намагається перевести дух, пропускає повз себе танк, стріляє по піхоті і знову біжить. Дощаний тин! Відчайдушний стрибок — і він падає разом з дошками на брук. Палаючі вілли. Танки перед ним, ліворуч, всюди… Бензозаправна станція, з якої з шипінням вихоплюється величезний сніп полум'я. «Швидше!» Вольцов поруч з ним. Феттер позаду. Якийсь парк, десь рвуться снаряди. Замерзлі ставки, крига тріщить під чобітьми. Нарешті… залізничний насип!

Тут окопався загін запасників місцевого гарнізону. Вольцов, Гольт і Феттер залягли за насипом. Метрів за сто праворуч видно було станцію, за нею через залізничний переїзд танки безперешкодно перетнули колію, виринули на шосе і помчали далі. Далеко, десь позад Гольта, по них відкрила вогонь польова артилерія. Поступово наростаючи, артилерійська дуель перетворилась на могутню канонаду.

Гольт, важко переводячи дух, лежав у снігу. Він смертельно втомився. Темніло. Піхота в маскхалатах атакувала залізничне полотно. Рукопашний бій. І знову втеча. Маленька річечка. Лід з тріском провалюється. Безкрає поле тягнеться на захід. Глибокий сніг, ні деревця, лише голий лозняк. Стрільба позаду стихла.

Так вони брели. Жменька стомлених, обірваних солдатів згуртувалась навколо Вольцова. Всі були розбиті, змучені. Мороз все дужчав. Почалась хуртовина.

Зупинились у якомусь селі. Тут був командний пункт, офіцери, війська, протитанкові і польові гармати, склади боєприпасів. Феттер роздобув у похідній кухні гарячої страви. Гольт сидів на снігу. Феттер подав йому казанок з гороховим супом.