Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Росіяни!

Крики, стрілянина, в селі знялась паніка. Але ніхто не з'являвся.

— їм росіяни вже наяву ввижаються! — вилаявся Вольцов.

Відійшовши далеко від села, вони зайняли позицію у лозняку. Знову почався бій. Стрільці в маскхалатах у темряві просунулись вперед і захопили майже всю низовину. Але за кілометр від села була нашвидкуруч створена лінія оборони. Здалеку безперервно долинав брязкіт танкових гусениць. Лінія оборони складалася з кількох поспіхом викопаних окопів між голими кущами верболозу, в яких засіли рештки знекровлених збірних команд.

Гольт окопувався. Поруч викидали землю Вольцов і Феттер. Вони з'єднали свої окопи і тепер сиділи, тісно притиснувшись один до одного. Гольт сказав:

— Дай вогню, Хрістіан! — Це були його перші слова, сказані за багато годин.

Спалахнув вогник запальнички. Затулене долонею полум'я майже не колихалось.

— Ну й ускочили ми в халепу! — зітхнув Феттер.

Гольт вдивлявся в темряву. «Не хникати! Я міг би лежати де-небудь з кулею в животі. Гусениці могли розтрощити мої ноги. Або мене несло б разом з кригою вниз по Одеру. Не хникати! Я сам цього хотів!»

Вольцов підвівся і, щоб зігрітись, почав бити себе руками по боках.

— Ходімо, Вернер… в село! Може, нам вдасться дістати якесь призначення. — Дорогою він бубонів собі під ніс: — Зараз росіяни переправляють танки. Танки, артилерію, міномети. А завтра пришлють штурмову авіацію.

Вони насилу брели по глибокому снігу.

В селі біля командного пункту вони побачили колону гру-зовиків. Біля них стояв якийсь здоровань; його білий маскхалат вирізнявся в темряві.

— Та це ж Бургкерт! Пане обер-фельдфебель!

— Ага! Значить, ви ще живі? — Обер-фельдфебель був тверезий. — Мене послали в Брігг. Сказали, там наша одинадцята. — Він сплюнув. — Чорта з два!

Кілька офіцерів зайшли в будинок.

— Батальйон збирається накивати п'ятами, — пояснив Бургкерт. — Бачиш, вантажать своє барахло!

— Що нового на Одері? — запитав Вольцов. — Тут ніхто нічого не знає.

— Не задавай дурних запитань! — Обер-фельдфебель був похмурий і сердитий. — Краще допоможи мені. Треба зібрати людей. Атакувати будемо.

— Атакувати? — з жахом перепитав Гольт. — Та це ж…

— Кажуть, фюрер особисто наказав сьогодні ж уночі ліквідувати плацдарм росіян.

Група офіцерів вийшла на вулицю. Капітан з гострим старечим підборіддям і запалими щоками наказав Бургкертові:

— Прочесати село! Тут повно дезертирів! — І зник.

Бургкерт скипів:

— Опудало! Якийсь там задрипаний капітан аеродромної служби! Нічогісінько не тямить, а ще береться командувати!

Він не зрушив з місця. Вістові виносили чемодани і навантажували на грузовик. Як тільки вони зникли в будинку, Бургкерт підскочив до машини, ухопив якийсь ящик і кинувся тікати.

Вольцов похитав головою:

— По-моєму, це називається мародерством.

За кілька кроків від них Бургкерт засував пляшку коньяку в кишеню ватної куртки. Він сказав:

— Гольт, віднесіть цього ящика до себе в окоп. І щоб усі пляшки були мені цілі. Вони нам ще пригодяться! Вольцов, за мною! Підемо збирати людей!