Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А ти, ти не можеш сказати, що я чиню не так, хіба що порушую присягу. Але присяга, яку я дав цій наволочі, не може мене зв'язувати! — Він викрикував своє обвинувачення прямо в обличчя Вольцову. — Тобі й заперечити нічого, Вольцов! Так, нічого! Адже ти сам усе знаєш. Пригадай тартак! Ти знаєш набагато більше, тільки не признаєшся. І ти ніколи не говорив нам правди, якщо вона тебе не влаштовувала. Ти готовий погубити нас усіх, Вольцов, аби тільки дістати змогу погратись у війну! А ця війна — величезна підлота, це відомо тобі не гірше, ніж нам. Ти все знаєш. Знаєш і «Наказ про комісарів»! [39] Наказ, який твого власного батька зробив… злочинцем! Так, так, злочинцем! Тобі відомий також наказ «Ніч і туман»[40]. Знаєш ти також, що являє собою «остаточне вирішення єврейського питання» і що таке Освенцім. Ти сам в Ессені бачив, які звірі гестапівці. Ти знаєш геть усе, бо все це записано в щоденниках твого батька. Твоя мати багатьом про це розповіла дома. І ти дуже добре знаєш, що батько твій заплямував і зганьбив свою офіцерську честь!

Тьмяне світло коптилки ледве освітлювало обличчя Вольцова, таке ж бліде, як і стіна барака. А Гомулка все говорив. Слова так і рвалися з його грудей нестримним потоком:

— Такому фюрерові я не зобов'язаний зберігати вірність. Ні, я більше не беру в цьому участі! А тепер дай слово, Вольцов, що ти мене відпустиш!

Вольцов підвівся і поклав праву руку на кобуру. Рішучим рухом він повернувся до Гомулки. Дуло автомата, як і раніше, було націлене йому в груди.

— Так не вийде! — погрозливо сказав він і похмуро подивився на Гомулку. — Прийми автомат! Рахую до трьох!

— А потім? Що буде потім? — крикнув Гомулка.

— А потім я рішу тебе на місці… Раз…

— Стріляю! — несамовито крикнув Гомулка. — Перш ніж я хоч раз вистрелю в росіянина, я пристрелю тебе! Я не жартую! Ти знаєш, що вся Німеччина тепер — все одно що цей тартак, Вольцов. І хочеш воювати далі тільки заради того, щоб вся оця підлота не виплила на поверхню!

— Два… — рахував далі Вольцов, зробив ще один крок до Гомулки і приготувався стрибнути.

— Вольцов! — закричав Гомулка, і рука на спусковому гачку судорожно стиснулася.

Гольт кинувся між них. Йому було ясно тільки одне: зараз Зепп вистрелить.

— Ви з глузду з'їхали! Прийми автомат! Гільберт… назад! Перш ніж ви тут перестріляєте один одного… — Він уже не усвідомлював, що робить, вихопив з-за пояса ручну гранату і схопився за шнур. — Зараз висмикну!

Гомулка неохоче опустив автомат і сказав:

— Я йду. Мене ніхто не втримає! Я не дам Вольцову пристрелити себе.

— Гільберт! — закричав Гольт. — Вдруге в житті нагадую тобі… Ти мені поклявся…

— Уб'ю! Уб'ю цю наволоч, цього зрадника! — з ненавистю процідив Вольцов. Спрямований на нього автомат виводив його з себе.

Гольт крикнув:

— Зепп, прийми автомат! — Гомулка, повагавшись, скорився. — Гільберт… сядь он там!

Нарешті Вольцов сів, але очі його палали ненавистю, Гольт полегшено зітхнув. Обернувшись, він побачив, що єфрейтор повільно опустив карабін.

— Відпустиш його? — запитав Гольт.

Вольцов мовчав, підкладаючи в грубку дрова. Гомулка повісив автомат на шию.

Тільки тепер Гольт зрозумів, що, власне, збирався зробити Гомулка. Він закричав:

— Росіяни ж уб'ють тебе, Зепп! Вони всіх убивають!

Але тут у розмову втрутився єфрейтор:

— Та перестань! Перестань молоти дурниці! Я вже наслухався цієї брехні… Так… якщо ти схаменешся у рукопашному бою, буде, звичайно, вже пізно. Але інша річ, якщо ми спокійно під'їдемо до них на машині, а до того ж я ще знаю кілька слів по-російському… Ти думаєш, вони не приймуть? Ого, ще й як приймуть!

Всі подивились на єфрейтора. Гомулка здивовано повторив:

— Ми?

— Ну звичайно… А ти що ж думав, даремно я добровольцем пішов? Знищувати танки? Нізащо! Ми, брат, зараз страйкуємо, а не воюємо! І вся оця війна — порожня порода! Ось що я тобі скажу!

Гольт переводив погляд з єфрейтора на Гомулку. В глибині його душі ворухнулося щось, сяйнула надія.

І тут Гомулка сказав:

[39] «Наказ про комісарів» — злочинне розпорядження керівників гітлерівського вермахту про знищення всіх полонених політпрацівників і комуністів Радянської Армії.

[40] «Ніч і туман» — так гітлерівці умовно називали секретне масове знищення цивільного населення.