Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Так міркував він цілими днями.

Він просив приносити йому книжок з бібліотеки шпиталю і читав усе, що потрапляло під руку, — книжки, які роками стояли на полицях і яких ніхто ніколи не брав. Грецьку космогонію від Гесіода до орфиків, дисертації про антиномії чистого розуму Канта, «Фауста» Гете та багато романів, — книжки, які хтозна-як потрапили в шпиталь.

Коли йому дозволили встати і Гомулка теж підвівся з постелі, вони мало-помалу знов почали розмовляти. Був жовтень. Сонце вже не гріло, але в погожі дні вони часто прогулювалися алеями шпитального саду.

— Я все думаю, що ж буде далі? — сказав одного разу Г ольт.

Гомулка знизав плечима.

— Звідки мені знати?

Адвокат Гомулка приїхав побачитись з сином. Він передав Гольтові листа від Гундель. І при цьому, ніби вітаючи клієнта з виправдувальним вироком, сказав:

— Що стосується цього юного створіння, любий Вернер Гольт, то вона… Власне, я повинен був би сказати «воно», проте тут, мабуть, граматичному родові слід віддати перевагу над genus naturalis[35]. Отже, вона шле вам оце з найкращими побажаннями швидкого одужання. Моя дружина завжди дуже рада бачити Гундель.

А коли він перед від’їздом прийшов прощатися, то схилився над ліжком Гольта.

— Між іншим… вам нічого хвилюватися. In casum casus [36] все передбачено. Те, що, можливо, чекає на опікуна, ні в якому разі не торкнеться підопічної,— в цьому я можу вам поручитися!

Лист Гундель радував Гольта, але разом з тим викликав у нього почуття сорому. Коли він про неї думав, йому ставало особливо тяжко. «Чи наважуся я коли-небудь подивитися їй в очі? Не можу я їй признатися, що вистрелив би тоді, на шкільному подвір’ї…» Це мучило його, як невигойна рана. «А якщо знову такий наказ… і я його виконаю… тоді…» Щось ніби нашіптувало йому: «Як же ти житимеш з таким каїновим тавром на чолі?» Такі думки не давали йому спокою. Одного разу він сказав Гомулці в саду:

— Скажи… коли на шкільному подвір’ї ти дивився в потилицю сторожеві… якби Бем наказав тобі…

Гомулка ніби відмахнувся від чогось рукою. Гольт замовк.

— Не знаю, чи є сенс копирсатися в цьому, — мовив нарешті Гомулка.

— Ні, ти не ухиляйся! — наполягав Гольт. — Ти б його розстріляв? Так чи ні?

— В ту хвилину — так.

— А зараз?

— Зараз?.. — Дихання Гомулки зробилося частішим. — Я б вистрілив у Бема! У кожного, хто б на мене поліз! Адже мені все одно був би кінець за невиконання наказу. Тож нехай би хоч один негідник з тих, хто дає такі накази, пішов разом зі мною на той світ!

Гольт пригадав, як словачка в підвалі сказала: «Перебийте своїх командирів!» Він, задихаючись, спитав:

— Ти й справді це зробив би, Зепп?

Гомулка мовчав.

— Хотів би, — сказав він трохи згодом. — Але… чи вистачить у мене духу… Не знаю…

— А ти гадаєш, є такі, хто відмовляється виконувати подібні накази?

— Думаю, що є.

— Але ж ми зобов’язані виконувати всякі накази! — вигукнув Гольт. — Адже це для солдата — найвищий закон! У що ж перетвориться армія, якщо ми відмовимося виконувати накази? Наказ є наказ!

Гомулка посміхнувся.

— У що перетвориться армія?.. А в що вона вже перетворилася, Вернер! А відносно того, що ти називаєш «вищим законом»… то ніяких законів давно не існує, тільки цей один чомусь залишився в силі! — Він вийняв записну книжку і, погортавши її, прочитав: — «Немає таких воєнних законів, які дозволяли б солдатові безкарно чинити ганебні злочини, посилаючись на наказ командира, особливо коли ці накази кричуще суперечать нормам людської моралі і міжнародним правилам ведення війни». Що ти на це скажеш?

— Це… це часом не з Женевської конвенції? — запитав спантеличено Гольт.

І раптом Гомулка засміявся — гірко, розпачливо.

— Згадай тартак! — вигукнув він. — А це… це Геббельс на тройцю опублікував у «Фелькішер беобахтер». Він мав на увазі американських льотчиків, які бомблять наші міста!

[35] Природнім родом (лат.).

[36] На всякий випадок (лат.).