Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Сестра Регіна, чудуючись, дивилась на порожні ліжка.

— Оце-то так!

Вона поклала шприц на столик з інструментами біля вікна і, підійшовши до ліжка Гольта, зупинилась у нього в ногах. Вечоріло.

— Ну, як ми себе почуваємо? — запитала вона.

— Дякую, у мене вже нічого не болить. Таблетка так добре заспокоїла мене.

— Та-а-ак? — здивувалася вона. — Тільки щоб я не чула про заспокоєння, а то більше не дам. То був еукодал!

У білому халаті й шапочці на білявому волоссі, осяяна останнім промінням згасаючого дня, вона здавалася Гольтові якоюсь казковою, чарівною і нереальною. Він мовчки дивився на неї і думав: «Якщо на світі є справедливість, то колись і за її спиною стоятиме хтось і цілитиметься: між лопатки, трохи лівіше…»

— Сестра Регіна… — мовив він нарешті.— Адже ви… добра людина…

Вона усміхнулась.

— До чого це ви?

— До того, що всіх нас чекає помста. І вас теж.

Вона опустила голову, потім присіла до нього на ліжко.

— Що це ви говорите?

Він дивився десь повз неї. Контури вікна розпливалися в сутінках.

— Дівчина, як от ви, — промовив він, — така ж молоденька, словачка, і теж білява… вона захищалась і вбила одного з наших… він хотів її згвалтувати. Ту дівчину мали розстріляти. І якби мені наказали… я б її розстріляв.

— Але ж… ви цього не зробили, — тихо сказала вона. — Отже, можете спати спокійно.

— Я її навіть відпустив, — ледве чутно прошепотів Гольт. — Але це нічого не змінює. Я був певен, що про це ніхто не дізнається, інакше у мене б не вистачило духу… Що ж це таке?

Вона довго сиділа мовчки. Потім сказала:

— Спробуйте… помолитися!

Гольт нічого не відповів. Він тільки похитав головою. «Доля, провидіння, бог… — Щось схоже на протест ворухнулося в ньому. — Не хочу я ніякого бога! У всьому винні люди — може, тому, що недосконалі, або ще чомусь. Бог не може бути винний, інакше все прокляв би».

Раптом зважившись, сестра Регіна встала, принесла шприц і, оголивши його руку, ввела йому під шкіру голку.

Дуже скоро Гольта почала долати втома.

— У мене до вас прохання, сестро Регіно. Чи не можна завтра перевести Зеппа Гомулку в нашу палату, на ліжко Мейєра?

— Це той, з простреленим плечем? — Вона кивнула головою. — А тепер — спати? — І, щоб заспокоїти його, додала: — Сюди має прийти санітарний поїзд. Він їде в Німеччину. Я постараюсь влаштувати так, щоб вас на ньому відправили.

Гольт лежав з заплющеними очима. Вона ніжно погладила його по голові. Засинаючи, він ще чув грубий голос Вольцова, який клав Мейєра в постіль.

Вранці вже лежав біля вікна Гомулка. Все обличчя його було заліплене пластирем, плече забинтоване. На запитання

Гольта він відповідав уривано. Вольцов, який тут уперше після відпустки знову почав жартувати, сказав:

— Мейєра оперували! Головний лікар не міг відмовитись від задоволення розпороти йому черево.

Гольт дрімав. Тільки ввечері, коли в палату закралися сутінки, він пробудився від летаргії.

Заступивши на чергування, сестра Регіна спитала: