Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Зовсім з глузду з’їхав, — буркнув Венскат, але ногу все ж таки прийняв.

Дівчина підійшла до колодязя, наповнила обоє відер і понесла їх додому. Всі дивилися їй вслід. Венскат сердито сказав:

— Як це розуміти? Ти що, хочеш через цю сваритися зі мною…

У дверях з’явився Шульце.

— Гольт, Гомулка! — крикнув він. — Змінити вартових!

Дві години вони насуплені стояли на тротуарі перед входом. Місто, здавалось, вимерло. Пізно ввечері повернулись обидва взводи, і шкільне подвір’я наповнилось гамором. Опівночі Гольт і Гомулка обходили школу і сад. Гомулка несподівано сказав:

— Вона дочка сторожа. Її звуть Милена. На неї накидає оком Шульце.

— Шульце? — вигукнув Гольт. — Отой павіан?

— Еге ж. Коли він говорив про неї, я вперше побачив на його обличчі щось людське. Проте нічого доброго воно не віщувало.

«Чого це мене так хвилює? — думав Гольт. — Яке мені до неї діло? Але… нехай знає, що серед нас не всі ідіоти і хами».

— А чому ти заступився за неї біля колодязя? — спитав Гомулка.

— Знаєш, що? — сердито вигукнув Гольт. — Якщо Шульце… Одним словом, нічого в нього не вийде!

— Будь обережнішим, — серйозно сказав Гомулка. — Піднімати руку на начальника — це пахне воєнним трибуналом. А втім, до цього не дійде. Проти Шульце у тебе немає ніяких шансів — він просто скрутить тобі в’язи. Вольцов би впорався з ним, але на нього краще не розраховувати. А крім того…

— Стій! — крикнув Гольт і, злякано стрибнувши вбік, підняв карабін.

В темряві хтось вигукнув пароль. Це був Бем.

— Тихше! Чого так горланите?

Гольт виструнчився і доповів:

— Ніяких пригод не було!

— На посту не базікають! — буркнув Бем. — Краще дивіться!

На грудях у Бема висів автомат. Він знову зник у темряві. Друзі продовжували обхід. Гольт, стишивши голос, запитав:

— Що — крім того?

Гомулка зупинився і, вглядаючись у темряву, озирнувся на всі боки.

— Відтоді як почалося повстання, — прошепотів він, — тут, як і всюди на Сході, діє не тільки наказ рейхскомісарів, а й розпорядження фюрера про розгляд справ військовослужбовців та допоміжного персоналу, які вчинили злочин проти місцевого населення. А це означає, що коли хто зробить щось лихе словакам, то його не судитиме воєнний трибунал і винний відбудеться лише дисциплінарним стягненням.

«Наказ рейхскомісарів? Розпорядження фюрера?»

— Звідки ти все це знаєш? — холодно запитав Гольт.

— Та про це всі говорять, — ухильно відповів Гомулка. — Запитай Вольцова, він усе знає! Такі розпорядження не доводять до рядового складу, а повідомляють тільки командирам, бо коли про нього довідаються солдати, вони так озвіріють, що це позначиться на дисципліні.

— Звідки тобі все це відомо? — знову запитав Гольт.

— А хіба не все одно? — відповів Гомулка. — Я тільки хотів застерегти тебе. Ти не зможеш послатися ні на які закони, якщо заступишся за цю дівчину наперекір Шульце.

Вони рушили далі. «Який-бо негідник цей Шульце! — з ненавистю подумав Гольт. — Горила проклята!» Але до почуття ненависті додалося ще усвідомлення власного безсилля.

— Виходить, я повинен стояти і дивитись, як він гвалтує дівчину? — Гольт дедалі більше запалювався. — І це говориш мені ти?