Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це Гран, — заявив Вольцов, глянувши на карту.

До міста, — цього невеличкого сонного містечка з якимось десятком вулиць, що губилось серед густих листяних лісів, — від товарної станції можна було дійти за півгодини. Вони марширували вузькими вуличками. Хоч бралося вже до полудня, перехожих майже не видно було. Вони співали: «…Сюди, до нас, до нас спішіть, ми разом сіять будем, в очах голодний сум блищить, ми новії землі здобудем…» Промарширувавши через усе місто, нарешті виринули з лабіринта кривих вуличок на широку площу. Тут Бетхер подав команду: «Стій!» Фасадом до площі і вулиці, з котрої вони вийшли, стояв окремо великий будинок школи, а обабіч нього розрісся густий сад, відгороджений від площі низеньким парканом. Бокові стіни будинку були глухі, без вікон. Вікна фасаду на першому поверсі і в підвалі були загратовані.

— Погань, а не квартира! — вилаявся Вольцов, знімаючи з плеча карабін. — Охороняти незручно!

Бетхер разом з командирами взводів оглянув будинок і давав накази:

— Перший взвод — в караул! Другий взвод — прибирати приміщення! Третій взвод — роздобути соломи! Речі скласти мерщій на подвір’ї, зброю мати завжди при собі. На ремінь! Налі-во! Повзводно, ліве плече вперед, кроком руш!

Гольт зайшов через парадний вхід, піднявся на кілька сходинок угору. Стіни широко розступилися, утворюючи просторий вестибюль. Праворуч і ліворуч тягнувся коридор з класами. Прямо навпроти вхідних дверей широкі дерев’яні сходи вели на другий поверх. Справа від них, спустившись на дві-три сходинки і проминувши двері у підвал, можна було через чорний хід потрапити на подвір’я. Зліва від вестибюля у відчинені двері видно було невеличку комірчину шкільного сторожа. Посеред кімнатки стояв сам сторож — темноволосий чоловік років п’ятдесяти. Бем накинувся на нього:

— Здати ключі, живо! І щоб духу вашого тут не було! Геть!

Сторож, очевидно, не розумів по-німецькому, проте поспішив вийти через чорний хід.

Гольт працював до пізнього вечора. Він допомагав викидати на подвір’я парти і лави. Третій взвод привіз солому. Вони розносили її по класах.

Наступного дня другий взвод був у караулі. Бем розподілив людей у наряд. Перше відділення, на чолі з обер-форманом Шульце, вартувало біля школи, друге відділення, під командою обер-формана Реслера, патрулювало по місту, третє, під командою обер-формана Бергера, охороняло вокзал, четверте, з обер-форманом Лахманом, — залізничний міст. Бем інструктував:

— З двадцятої до шостої години мостова охорона стріляє без попередження, в ці години мешканцям заборонено виходити на вулицю. Охорона школи і вокзалу стріляє після першого попередження. Після двадцять першої години міський патруль затримує всіх цивільних. В поліції, де міститься караульне приміщення, є камери. Місцева поліція до патрулювання вночі не допускається. Вдень весь час перевіряти документи, форма діючих посвідчень вивішена в караульному приміщенні. Запитання є?

Всі мовчали. Бем провадив далі:

— Словаччина — наша союзниця, але народ тут неспокійний і вороже ставиться до німців. Місцева поліція також не заслуговує довір’я. Коли що трапиться, вона буде заарештована й обеззброєна. Під час арештів діяти нещадно. Опір зламати якими завгодно засобами! Краще застосувати зброю, ніж дозволити підозрілим елементам зникнути. — Розгорнувши записну книжку, Бем прочитав: — «Проте по можливості стежити за тим, щоб з тією частиною населення, яка прихильно ставиться до рейху, поводились коректно». — Він скомандував: — На ремінь! — Потім, виструнчившись: — Другий взвод… струнко! Пароль: «Ранішня зоря»! — І, піднявши руку для вітання: — По караулах!

Відділення одразу ж пішли змінювати вартових.

Шульце з своїми людьми влаштувався на нижньому поверсі, ліворуч від входу, в комірчині сторожа, перетвореній на караульне приміщення. Там стояло кілька ящиків з патронами, на столі лежала постова книга. Гольт і Гомулка повинні були стояти на посту з півночі до другої години ранку. Два інші взводи ще вранці поїхали у навколишні села реквізувати сіно та солому і привезти на станцію. Отже, в школі залишилося тільки відділення Шульце.

Опівдні Гольт сидів з Вольцовом у караульному приміщенні. Вольцов десь роздобув німецькі газети, правда, не зовсім свіжі. Він читав і курив.

— Як справи на фронтах? — запитав Гольт.

Вольцов опустив газету.

— Фінляндія капітулювала, — ти про це знаєш? Болгарія також порвала з нами стосунки. А у Франції теж щось скоїлося. Очевидно, фронт розпадається. Лінію оборони ми утримуємо тільки на Рів’єрі. Ліон ми здали, ворожі війська підходять до Мозеля. — І він похмуро запитав: — Ну що, досить з тебе? На Сході події набувають катастрофічного характеру. На центральній ділянці росіяни підійшли вже до Варшави…

— До Варшави?! — злякано вигукнув Гольт.

— Так. Повстання все ще не придушене. На північній ділянці росіяни наступають, прорвали фронт під Нарвою. І на Україні теж тиснуть. Ось-ось з’являться на Карпатах — так би мовити, поряд з нами. Семиградський Кронштадт[34] ми також здали. Удар, очевидно, спрямований на Угорщину… Ще що? Ага, ФАУ-2! Англійці, мабуть, так само добре освоїли цю нашу зброю, як і ФАУ-1.

І Гольт запитав, як запитував уже не раз:

— О боже, а що ж буде далі?

— Щось та буде! — відповів Вольцов. — Війна, на щастя, дуже живуча, і зараз робиться все можливе, щоб знову поставити її на ноги! Геббельс вжив радикальних заходів щодо тотальної мобілізації. Закриваються школи, припиняють роботу видавництва і друкарні, ліквідоване прусське міністерство фінансів, ну й таке інше. Ось у мене «Фелькішер беобахтер», правда, вже старий номер. Тут надруковано промову статс-секретаря доктора Наумана. Він виголосив її в зв’язку з вступом Німеччини у шостий рік війни. Тут сказано, що доктор Науман дав…

— Ану, я сам прочитаю! — перебив його Гольт.

Вольцов простягнув йому газету. Гольт пробіг очима по рядках: «…дав правдиву, неприкрашену картину становища… окрилений вірою націонал-соціаліста… в той же час зумів переконливо обгрунтувати перед своїми слухачами шанси Німеччини на перемогу… Збори вилились у яскраву демонстрацію відданості фюреру і його ідеям…»

«Де ж обгрунтування нашої перемоги? Я повинен це неодмінно прочитати!» Гольт знову пробіг очима текст: «…вирішальний успіх можливий лише при умові тотальної мобілізації… Хвилі, як відомо, підіймаються і спадають… Дні вступу в шостий рік війни припали саме на такий спад… Хай довідаються наші вороги про деякі фактори, що забезпечать нам подолання всіх криз… По-перше, фюрер невіддільний від німецького народу, а німецький народ безмежно відданий фюрерові… По-друге, німецький народ непохитно вірний ідеям націонал-соціалізму не лише в щасливі, але ще більше в тяжкі дні… по-третє, батьківщина твердо впевнена в кінцевій перемозі…»

«Все це так, але де ж тут обгрунтування нашої перемоги? Де ж воно?» Гольт квапливо читав далі: «…виграти час, необхідний для мобілізації наших резервів…» Ага!

Вольцов запитав:

— Зіграємо в офіцерський скат?

[34] Семиградський Кронштадт — Братів.