Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Якусь мить чувся лише тупіт. Курсанти й дружинники встали і завмерли на місці. Грізний голос Кутшери заповнив низьке приміщення їдальні:

— Виконуйте накази тільки ваших безпосередніх начальників! — Пауза. — Сто сьома батарея важких зенітних гармат зберігає непохитну відданість фюреру! Якщо хто-небудь на батареї… —пауза, — або хто з дружинників думає, що тепер можна бунтувати або вести підривну пропаганду… — пауза, — того я сам власноручно застрелю на місці. Без усяких церемоній!

За ним хряснули двері. Готтескнехт наказав усім розійтися по кімнатах. Гольт подивився на годинник. Було пів на першу. Курсанти і дружинники швидко розсіялися по величезній території батареї. Спотикаючись у пітьмі, вони сяк-так пробирались через купи землі і напівзасипані бомбові вирви. На командному пункті з карабіном за плечем стояв на варті обер-єфрейтор.

Минуло кілька днів. Щоночі стугоніло небо, падали ракети, палахкотіло полум’я пожеж.

Гольт спав як убитий. Хтось тряс його за плече. Він повертався з боку на бік і ніяк не міг прокинутися. Розплющивши нарешті очі, він побачив перед собою жовтий шнур, каску. Біля його ліжка стояв черговий унтер-офіцер, Гольт підвівся на лікті. Унтер-офіцер сказав напівголосно:

— Та прокидайтеся ж нарешті. Негайно до шефа!

«До шефа? — Гольт дивився сторопіло на чергового. — Чому б це так рано, о четвертій? Що ж це Кутшері треба від мене?»

— А чого саме?..

— Не розмовляти! Вставайте, швидше!

Зашнуровуючи черевики, Гольт думав, що б це могло означати? В душу знову закрався страх, який вмить перетворився в паніку. «Це за росіян! Це може бути тільки за росіян! І навіщо я вв’язався в цю халепу? Яке мені діло до полонених?»

— Одягти каску! — наказав черговий.

«Хто ж це міг мене виказати? Тепер, через три тижні? — Він машинально провів рукою по мундиру, перевіряючи, чи всі гудзики застебнуті.— Або… Але чому ж зараз, удосвіта? — Тут він згадав про щоденник, який вів Ціше. — Щоденник Ціше! Але ж Готтескнехт забрав його собі, а Готтескнехт… Ні, не може бути!»

Майже зовсім розвиднілось. На під’їзній дорозі стояла велика легкова машина. Перед бараком командира батареї чекав Готтескнехт. Гольт, проходячи повз нього, кинув на нього благаючий погляд, і Готтескнехт, здалося, заспокійливо хитнув йому головою.

У затемненій кімнаті капітана горіло тьмяне світло. Унтер-офіцер пішов доповідати, і Гольт залишився сам. Один як палець стояв він спиною до зачинених дверей. Він опанував собою. Стукнули закаблуки, права рука злетіла вгору, віддаючи честь.

— Старший курсант Гольт за вашим наказом прибув!

Минули довгі секунди, поки Кутшера нарешті сказав йому:

— Вільно!

Тільки тепер Гольт почав розрізняти предмети у цій тьмяно освітленій кімнаті. В повітрі висіли клубки тютюнового диму. Застелене похідне ліжко, двоє крісел біля курильного столика, письмовий стіл, телефон і великий радіоприймач… За письмовим столом — людина в цивільному. В одному з крісел — Кутшера в розстебнутому кітелі, а поруч з ним незнайомий офіцер, есесівець. Гольт напружено думав, що означають його галуни. Чин обер-лейтенанта, значить, оберштурмфюрер… «Оберштурмфюрер — хоч би не переплутати!» Гольт, на щастя, пригадав, що, звертаючись до есесівців, слово «пан» говорити не слід.

— Гольт! Підійдіть ближче! — наказав капітан. Навіть коли він говорив тихо, голос його гримів.

Гольт наблизився до столу. Незнайомий есесівець сказав:

— Ви Вернер Гольт?

— Так точно, оберштурмфюрер.

Запитання і відповіді чергувалися раз по раз. Кутшера димів сигаретою і спокійно слухав.

— Доброволець?

— Так точно, оберштурмфюрер! Зарахований у бронетанкові війська!

— Професія батька?

— Медик, оберштурмфюрер! Зараз контролер продовольчих товарів.

— Ваш батько в тисяча дев’ятсот тридцять восьмому році був звільнений з посади. Як ви до цього ставитесь?

Гольт якусь мить вагався, не знаючи, що відповісти, але потім сказав:

— Я вже багато років не підтримую з ним зв’язків. Він мені майже чужий.