Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так точно, оберштурмфюрер!

— Станьте як слід!

Гольт клацнув закаблуками.

— Попереджаю вас, що ви накличете на себе сувору кару, якщо ви не виконаєте моєї вказівки.

— Так точно, оберштурмфюрер!

Оберштурмфюрер обернувся до Кутшери:

— Я закінчив, капітане Кутшера!

— Можете йти! — гаркнув на Гольта Кутшера. — Та дивіться, тримайте язик за зубами.

Але Гольт не рушив з місця. Судорожно витягши руки по швах, він у відчаї сказав:

— Пане капітан, дозвольте звернутись до оберштурмфюрера!

— Про це не мене треба просити, бовдуре! — гаркнув Кутшера. Оберштурмфюрер здивовано підвів на Гольта холодний погляд.

— Що ви хотіли?

— Дозвольте запитати, — насилу вимовив Гольт. Він не міг інакше, він повинен знати… — чи… чи Ута Барнім… чи полковник Барнім…

— Полковник Барнім, — грізно і квапливо сказав оберштурмфюрер, — розстріляний.

«Розстріляний… Розстріляли…»

— І вам, як німцеві, усе ваше життя мусить бути соромно, що ви зналися з такими покидьками суспільства.

— А тепер забирайтесь геть! — крикнув Кутшера. — Швидко!

Гольт віддав честь. Повернувся кругом. Відчинив двері. Зачинив двері. Надворі яскраво сяє сонце. Воно сходить з-за туманної імли. Життя тече своїм руслом. О восьмій годині черговий унтер-офіцер будитиме молодих зенітників. «І мене також розбудять, як і інших, і все розвіється, як страшний сон. І Цемцький буде живий, і не буде більше ніяких ні «шорт-стірлінгів», ні гармат і нарядів по казармі. Все буде, як тоді, в далекому дитинстві, коли батько, утішаючи мене, говорив: «Ні, злі відьми тільки у казках…» А все, що сталося відтоді, між далеким минулим і сьогоднішнім днем, — усе це сон. Все це сон! Повір, хоч він і страшний, та залунає сигнал побудки, і все, що тебе гнітило, кане в пітьму, і ти тільки посмієшся і проженеш від себе цей кошмар!»

Гольт пішов до гармати «Берта». А коли десь біля сьомої години пролунав сигнал «Приготуватися до бою!», він уже зовсім опанував собою. Вольцов відкликав його вбік.

— Мені довелося давати деякі свідчення, — сказав Гольт. — Але це нецікаво і ніякого відношення до нас не має.

— Ну що ж, гаразд, — погодився Вольцов.

По небу пронісся, як завжди, ранковий літак-розвідник, що тримав курс у південні райони Німеччини. Потім потяглися з’єднання бомбардувальників, вони скинули свій вантаж на Бремен. Десь годині об одинадцятій прийшло повідомлення: «Великі з’єднання винищувачів летять у напрямі Кельн — Ессен». Підгрупа попередила, що можливі атаки на бриючому польоті. Всі ці дані Гольт відразу ж передав далі. Вольцов і Гомулка намагалися заспокоїти сілезців, які від самої згадки про атаки на бриючих польотах панікували. З Дорстена, Гальтерна й Люнена надійшли звістки про напад на бриючому польоті на різні об’єкти, в тому числі й на зенітні батареї. Феттер помінявся місцем з одним сілезцем і став до механізму горизонтальної наводки. Вольцов зняв з голови помітну здалеку білу пов’язку і насунув на поранений лоб каску. З Реклінггаузена і Дінслакена повідомили про атаки на бриючому польоті, а потім це ж саме передали з Мерса, Крефельда і Дюссельдорфа.

— Зараз вони будуть тут! — сказав Гольт.

Готтескнехт подав команду:

— Всім в укриття!

— Я здохну, а палитиму по них з близької дистанції! — вигукнув Вольцов.

Прилетіли. Вдарили з неба, з шаленою швидкістю пронеслися над горизонтом, низько-низько. Вдалині здійнявся вгору велетенський стовп полум’я.

— Нафта! — крикнув Вольцов. — Це в Гельзенкірхені горить нафтоперегінний завод!

Десь поблизу обізвалася батарея важких гармат і знову змовкла. Гримала двадцятиміліметрова зенітка. Ланка одномоторних машин, що налетіли з півночі, ринула прямо на батарею. Вони приглушили мотори і спустилися так низько, що, пролітаючи понад ліском, мало не зачіпали верховіття дерев. Вертаючи назад, за другим заходом вони скинули бомби, а потім ракетами з бортової зброї обстріляли командний пункт і вогневі позиції гармат. Це були три «мустанги». Вони, мов шалені, з страшним ревом кружляли над батареєю.

Дві гармати вели вогонь з близької дистанції. «Цезар» після двох-трьох пострілів замовк. «Берта» продовжувала безладно відбиватися. Штурмовики, кружляючи, раз по раз атакували вогневу позицію гармати. Хтось з сілезців упав на станину, Вольцов відтяг його вбік. Він безугавно заряджав і смикав за спуск. Раптом Феттер звалився зі свого сидіння біля поворотного механізму, і «Берта» замовкла. Штурмовики швидко набрали висоту і зникли.