Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— «..після чого фюрера відвідав рейхсмаршал».

Голос диктора увірвався. Вольцов стояв мовчки, схиливши набік голову. По радіо передавали марші. Феттер все ще не міг збагнути, що ж сталося.

— Замах? — здивовано перепитував він. — Хтось підклав бомбу? Справжню бомбу?

— Про це треба доповісти, — вирішив Вольцов. — Як знати, може, крім нас, цього ніхто й не чув! — Він зняв з стіни пілотку. — Ходімо, Вернер!

Надворі все ще стояла нестерпна спека. Сонце, оповите багряною імлою, висіло над небосхилом.

— Що все це означає? — запитав Гольт, ухопивши Вольцова за плече.

— А звідки мені знати! — відповів той.

Вони бігли дерев’яним помостом, який тягся полем поза вогневою позицією і тому був майже не пошкоджений. Поміж окопів копирсались у землі полонені, — вони засипали бомбові вирви.

Готтескнехт стояв перед канцелярією і курив свою коротеньку люльку.

— А, діоскури! — привітно запитав він. — Що це з вами, Гольт? Невже ви ще й досі не очуняли від учорашнього переполоху?

Вольцов зробив крок до Готтескнехта. Вахмістр вийняв з рота люльку, слухав уважно, з якимось дивним напруженням. Потім постояв мовчки і нарешті сказав:

— Гаразд! Шефа викликали у штаб підгрупи, і він ще не повернувся… — Готтескнехт і досі не рухався з місця. — Так… фюрер, кажете, живий?

— Так точно! Поранено тільки кількох генералів: Йодль, Гойзінгер, адмірал Фосс, а решту прізвищ я не запам’ятав.

Готтескнехт, здавалося, весь поринув у роздуми, він якось розгублено кивнув головою, потім поправив кашкет і, не промовивши ні слова, пішов у канцелярію.

— Напевне, шеф дізнається в майора про подробиці, — сказав Вольцов.

— Я нічогісінько не розумію, — безпорадно прошепотів Г ольт.

— А ти думаєш, я розумію? — буркнув Вольцов.

Вони повернулись у барак. По радіо ще передавали маршову музику. Феттер і Гомулка сперечалися.

— А Бадольйо? — кричав Феттер. — Пригадай, як було з Бадольйо!

Гомулка зневажливо махнув рукою. Вигляд у нього був дуже стомлений, змарнілий.

— Досить вам теревені розводити! — гримнув на них Вольцов. Він приглушив радіо. Гольт, байдужий до всього, розгублено сів на табурет. Кілька дружинників, гупаючи ногами, пройшли коридором у велику кімнату. Гольт глянув на годинник; була вже майже восьма година вечора.

— Ти чого розсівся? — накинувся на нього Вольцов. — Який же з тебе командир? Ти все підготував до нічного чергування, розподілив обслугу?

Гольт неохоче підвівся.

Поки на вогневій позиції перевіряли телефонну лінію, Готтескнехт переходив від гармати до гармати.

— На сьогодні я пришлю вам трьох чоловік з обслуги «Дори». Крім них, кількох дружинників. А завтра вранці розподілимо всіх наново.

Гольт так стомився, що тільки одне було в нього на думці: «Спати. Будь-що спати!» Ледве доплівся до барака й упав на ліжко. Але вже за якусь годину Вольцов штовхнув його під ребра.

— Вставай! Тривога!

Над Рурською областю пролітало з’єднання швидкісних бомбардувальників.

В окопах чекали дружинники, вони вже встигли рознести по батареї звістку про замах.

— Так. Тепер мені все ясно, — сказав Феттер. — Це, звичайно, зробили більшовики.