Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А як же це більшовики потрапили у ставку фюрера? — іронічно кинув Вольцов. — Ти думаєш, що говориш?

— Ну, тоді комуністи! — не здавався Феттер.

Один з дружинників мовив тихо і байдуже:

— Комуністи? Німецькі комуністи? Та вони ж усі в концтаборах і тюрмах.

— Там їм і місце! — різко вигукнув Вольцов.

Уже майже опівночі протиповітряна служба повідомила, що швидкісні бомбардувальники ворога повертаються назад через Гельголандську бухту. Вольцов і Гольт натягли на гармату брезент.

— Якісь дивні оці дружинники, — сказав Феттер.

— Пролетарі! — зневажливо буркнув Вольцов.

Вони повернулись у барак, і Феттер увімкнув радіоприймач. Звідти, як і раніш, линули звуки маршів. Раптом Феттер схвильовано вигукнув:

— Зараз говоритиме фюрер!

Але тут навстіж розчинилися двері. На порозі виросла величезна грізна постать Кутшери.

— Увага! — крикнув Феттер.

Кутшера махнув рукою.

— Всі в їдальню! Слухати виступ фюрера по радіо!

Гольт тільки стягнув з себе важкі ковані черевики і, не роздягаючись, вклався на постіль. Він був такий стомлений і змучений, що сприймав усе байдуже, ніби відбувалося те десь далеко, на великому кіноекрані. «Все це мене зовсім не стосується, — думав він. — Зараз прокинусь і побачу: Ціше сидить на своєму ліжку і верзе усякі нісенітниці: «…нордична раса покликана запровадити в Європі новий порядок». Або щось подібне… — Гольт скочив з ліжка. — Невже все це і справді сталося тільки вчора? Цей один день — як ціле тисячоліття! Але чому ж капітан прийшов сам, а не прислав чергового унтер-офіцера?»

— Феттер! — гаркнув Кутшера, і голос його загримів, як удар гонга. — Як ви розцінюєте замах на нашого фюрера Адольфа Гітлера?

— Я? — розгублено промимрив Феттер. — Ви мене питаєте? Ви хочете знати?..

— Та ви що, спите? — вилаявся Кутшера.

— Пане капітан, — втрутився Гомулка, — за останні чотири дні ми не поспали й п’яти годин!

Кутшера повернув до нього своє коняче обличчя, але в цю мить у коридорі пролунав голос Готтескнехта:

— Пане капітан, зараз передаватимуть виступ фюрера!

В їдальні вже юрмилися стомлені курсанти, кілька обер-єфрейторів, дружинники ППО. Готтескнехт настроював великого радіоприймача, принесеного з барака капітана.

Гольт забився в куток, якомога далі від людського ока. Тут він зручно вмостився на твердому стільці. Вольцов сидів поруч з ним. Гольт дрімав. Музика, що линула з радіоприймача, присипляла. У цьому напівсні гарячково запрацювала його фантазія. Та ось маршова музика стихла. Диктор безнастанно повторював:

— Працюють всі радіостанції Німеччини.

Раптом запала тиша, довга і напружена.

«Зараз почнеться! — промайнуло у свідомості Гольта. Він схилив набік голову, намагаючись дивитись на профіль Вольцова. Його думки, спотикаючись, блукали десь на рубежі забуття. — Вольцов — найкращий воїн на батареї…»

— Німецькі співвітчизники і співвітчизниці…

«Такого заряджаючого треба пошукати!..»

— Я вже й не пам’ятаю, скільки разів на мене готувався замах… Не знаю точно, котрий раз його намагалися здійснити…

«Тобто, як це «котрий раз»? Але ж принаймні це фюрер повинен пам’ятати! Дивно. Адже таке не забувається. Я — й то запам’ятав би. Адже бомбу підкладають не кожен день!..»