1984: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Нє, не вигравав! Я дома зібрав всі газети за два года і виписав усі номера. Записано, як в аптеці на вєсах. Кажу тобі, ні один номер, шо кончається на сєм...

— Неправда, номер на сєм вигравав! Я щас назову тобі той кончений номер! Він кончається на чотириста сєм. Його напєчатали у лютому — у другу неділю лютого.

— Шукай свою бабку у лютому! Я записав їх усі чорним по бєлому. Кажу тобі, ні один номер...

— Та заглохніть уже! — сказав третій чоловік.

Вони розмовляли про лотерею. Відійшовши від них на тридцять метрів, Вінстон озирнувся. Вони й досі зі збудженими обличчями азартно сперечалися. Лотерея з її щотижневою виплатою величезних виграшів була єдиною громадською подією, якій проли приділяли серйозну увагу. Схоже, для мільйонів пролів лотерея була головною, якщо не єдиною, причиною продовжувати жити. Це було їхньою радістю, їхнім безумством, їхнім болезаспокійливим, їхнім інтелектуальним стимулятором. Там, де йшлося про лотерею, навіть люди, які майже не вміли читати й писати, здавалося, могли здійснювати складні, заплутані розрахунки і приголомшливі звершення нам’яті. Існував цілий прошарок людей, які жили з того, що продавали системи, прогнози і щасливі амулети. Вінстон не мав жодного стосунку до організації лотереї, якою займалося Міністерство Достатку, але він знав (насправді кожен член Партії про це знав), що виграші були великою мірою надуманими. Виплачувалися лише невеличкі суми, а тих, хто мав великі виграші, насправді не існувало. Завдяки відсутності нормального зв’язку між різними частинами Океанії це було неважко реалізувати.

Але якщо і є надія, то вона у пролах. Потрібно триматися цієї думки. Висловлена, вона здається розумною, але коли дивишся на зустрічних людей, то все це виглядає занадто ідеалістично. Він звернув на вулицю, яка збігала вниз. Йому здалося, ніби він уже бував тут раніше і що десь неподалік має бути головний проспект. Звідкись попереду до нього долинув гамір крикливих голосів. Вулиця круто повертала й закінчувалася сходами, що вели вниз у провулок, де на кількох ятках продавали прив’ялі овочі. І тут Вінстон згадав, де він. Провулок виводив на головний проспект, і за наступним поворотом, хвилин за п’ять ходу, була антикварна крамниця, де він купив записник, який тепер став його щоденником. А в невеличкій крамниці канцелярських товарів, що була неподалік, він купив ручку й чорнильницю з чорнилом.

На початку сходів він на мить зупинився. На протилежному боці провулка стояв невеличкий брудний паб із запилюженими і від того наче непрозорими вікнами. Згорблений, але жвавий старий з білими вусами, що стриміли вперед, наче вуса креветки, штовхнув двостулкові двері й увійшов до пабу. Поки Вінстон стояв і дивився на нього, йому промайнуло в голові, що старий, якому зараз щонайменше вісімдесят, під час Революції мав би бути десь середнього віку. Він і ще небагато йому подібних були тими останніми сполучними ланками, які пов’язували теперішнє зі зниклим світом капіталізму. У самій Партії залишилося обмаль людей, чиї погляди формувалися ще до Революції. Старше покоління майже все загинуло у великих чистках п’ятдесятих і шістдесятих років, а ті, хто вижив, від жаху давно перетворилися на жертв цілковитої інтелектуальної капітуляції. Якби знайшовся хтось живий, хто міг би правдиво розповісти про життя на початку сторіччя, то ним міг бути лише прол. Вінстон несподівано пригадав уривок з підручника з історії, який він переписав до свого щоденника, і його охопило божевільне бажання. Він піде до пабу, познайомиться із тим старим і розпитає його. Він скаже: «Розкажіть мені, як вам жилося, коли ви ще були малим? Яким тоді було життя? Кращим чи гіршим, ніж сьогодні?»

Квапливо, поки його не здолав страх, він скотився сходами й перетнув вузьку вулицю. Звичайно, це було чистісіньким божевіллям. Загалом, не існувало правила, яке забороняло б розмовляти з пролами і відвідувати їхні паби, але такий вчинок був надто незвичайним, аби залишатися поза увагою. Якби з’явилися патрулі, він міг би вигадати, що йому стало зле, але навряд чи йому б повірили. Він штовхнув двері, і йому вдарив у ніс бридкий сморід прокислого пива. Коли він увійшов, гомін голосів став удвоє тихішим. Він відчував, як у нього за спиною всі погляди схрестилися на його синьому комбінезоні. Гра у дротики на протилежному кінці зали припинилася щонайменше на півхвилини[15]. Старий, з яким він хотів поговорити, стояв біля бару, сперечаючись із барменом, високим і кремезним молодиком з гачкуватим носом і довжелезними руками. Інші завсідники стовбичили навколо з кухлями в руках і спостерігали сцену.

— Я ж тебе нормально попросив, нє? — промовив старий, агресивно випнувши груди. — А ти мені тут розказуєш, шо у твоїй клятій забігаловці нема пінтового кухля.

— А що це, в біса, таке — пінта? — запитав бармен, нахилившись уперед і вчепившись пальцями в шинквас.

— Ви тільки послухайте його! Назива себе барменом, а сам не зна, шо таке пінта! Пінта — це півкварти, а в галоні чотири кварти. Мені шо, ше й азбуку тобі розказувать, чи шо?

— Ніколи про таке не чув, — відрубав бармен. — Літра й півлітри — ось що я продаю. Кухлі на полиці перед тобою.

— Я хочу пінту, — вперся старий. — Ти не заставиш мене купувать літру. Коли я був молодий не було ніяких паскудних літрів.

— Коли ти був молодий, ми всі жили на деревах, — сказав бармен, подивившись на інших відвідувачів бару.

Пролунав сміх, і викликане появою Вінстона збентеження, здається, зникло. Заросле сивою щетиною обличчя старого почервоніло. Він обернувся, щось бурмочучи, і наштовхнувся на Вінстона. Вінстон обережно взяв його за руку.

— Дозволите купити вам пива? — запитав він.

— Ви благородний чоловік, — сказав старий, знову розпрямивши плечі. Він вдав, ніби не помічає синього однострою Вінстона. — Одну пінту, — агресивно заявив він, звертаючись до бармена. — Пінту пива.

Бармен налив дві півлітри темного пива у товсті кухлі, які він сполоснув у відрі під прилавком. Пиво було єдиною випивкою, яку можна було замовити у пролівському пабі. Їм не дозволялося пити джин, хоча насправді вони могли легко його роздобути. Гра в дротики продовжилася повним ходом, і чоловіки біля бару почали говорити про лотерейні квитки. Про Вінстона на деякий час забули. Біля вікна стояв сосновий стіл, де вони зі старим могли поговорити, не боячись, що їх підслухають. Це було вкрай небезпечно, але принаймні у кімнаті не було телеекрана — щойно увійшовши до бару, Вінстон відразу переконався у цьому.

— Мог би й пінту націдити, — пробурчав старий, всівшись перед своїм кухлем. — Півлітри мало, нею не нап’єшся. А літра багато. Мій мочовик стільки не видержує. Я вже не говорю про кошельок.

— Мабуть, відколи ви були молодим, на ваших очах багато що змінилося, — обережно почав Вінстон.

Погляд блакитних очей старого ковзнув від дошки для дротиків до шинквасу, а від шинквасу до дверей чоловічого нужника, так ніби його запитали про зміни, що відбулися у цьому пабі.

— Пиво було луччє, — сказав він нарешті. — І дешевше! Коли я був молодим, некрепке пиво — ми називали його «хлестак» — стоїло чотири пенси за пінту. Ясно, шо це було до войни.

— До якої? — запитав Вінстон.

— Война ніколи не кончалася, — невиразно відповів старий. Він узяв свій кухоль і знову розправив плечі: — Твоє здоров’я!

Гостре адамове яблуко швидко ковзнуло його худим горлом, і пиво зникло. Вінстон пішов до бару і повернувся ще з двома півлітрами. Старий, здавалося, забув про своє упередження проти повної літри.

— Ви набагато старший за мене, — продовжив Вінстон. — Ви, мабуть, були вже дорослим ще до того, як я народився. Ви повинні пам’ятати, як жилося раніше, до Революції. Люди мого віку нічого не знають про ті часи. Ми можемо тільки прочитати про них у книжках, але може бути, що там не завжди все правильно описується. Цікаво було б знати, що ви про це думаєте. Книжки з історії розповідають, що життя до Революції цілком відрізнялося від теперішнього. Тоді було жахливе гноблення, несправедливість, убогість — ми такого навіть уявити собі не можемо. Тут, у Лондоні, безліч людей все своє життя ніколи не мали вдосталь їжі. Половина навіть не мали у що взутися. Вони працювали по дванадцять годин на день, вже у дев’ять років мусили кидати школу, спали по десятеро людей у кімнаті. І водночас невелика купка людей, лише кілька тисяч — їх називали капіталістами — були багатими й могутніми. Вони володіли всім, чим можна володіти. Вони жили в розкішних палацах із тридцятьма слугами, їздили в автомобілях або в екіпажах, запряжених четвіркою коней, пили шампанське, носили капелюхи-циліндри...

Обличчя старого несподівано прояснилося.

— Циліндри! — сказав він. — Странно, що ви про них згадали. Я вчора й сам про них згадував, даже і не знаю чого. Подумав, шо вже дуже давно не бачив циліндров. Народ про них зовсім забув. Останній раз я вдівав його на похоронах невістки. А це було — точно не скажу — десь год піісят назад. Ясно, шо їх тоді брали напрокат, ви ж понімаєте.

— Чесно кажучи, річ не в циліндрах, — терпляче пояснив Вінстон. — Річ у тому, що ці капіталісти — вони й кілька адвокатів, священиків та інших, що їм служили — були володарями світу. Все існувало для їхньої вигоди. Ви — звичайні люди, робітники — були їхніми рабами. Вони могли з вами робити все що хотіли. Могли повантажити вас на кораблі й вивезти до Канади, як худобу. Якщо їм хотілося, могли спати з вашими дочками. Могли наказати, щоб вас віддубасили кийками. При зустрічі із ними ви мусили скидати капелюха. Кожен капіталіст ходив на чолі банди лакеїв, які...

Обличчя в старого знову прояснилося.

[15] Гра у дротики на протилежному кінці зали урвалася щонайменше на півхвилини. Знову ж таки ця сцена описана раніше в одному з епізодів роману «Не дайте зав’янути конваліям», в якому Гордон переконує свого багатого друга Рейвлстона піти з ним до робітничого пабу. Тут вони відразу потрапляють у «смердюче, але прохолодне повітря». У «1984» згадується про «бридкий сморід прокислого пива». Як і Вінстон, який купив «дві півлітри темного пива у товстих кухлях», Гордон повернувся від шинквасу з двома пінтами звичайного темного елю. Вони були налиті в грубі дешеві склянки, товсті, як банки для джему, каламутні й брудні. До того ж обидва заклади — пивниці, одна з яких надто вбога, щоб придбати ліцензію для продажу міцних спиртних напоїв, а друга тому, що пролам заборонено пити джин.