Тебе не хочу ображати,
Й тебе не стану я повчать,
Навчись спочатку заробляти,
А потім ноги розставлять.
Й тебе не стану я соромить,
Це почуття не всім дано,
І, видно, що його не має
У тебе вже його давно.
Але не стану я соромить,
Це почуття для всіх святе,
І хай воно тебе боронить,
І від людей злих береже.
Колись і ми дівчат любили,
Я не соромлюсь це сказать,
Й те саме з ними теж робили,
Навіть, якщо була та – б..дь.
Але в жінки таких не брали,
І це тобі потрібно знать.
Але, якщо вже ти рішилась,
Й твоя краса пішла в рознос,
То потурбуйсь про хліб і сало,
Щоб прокормить свій опорос.
Та на останок, моя люба,
Якщо дозрів «твій каравай»,
То хоч узнай, як звати того,
Кому довірила свій рай.
Чи ти, як в тому анекдоті,
Що ніч проведена разом,
То ще не привід для знайомства,
Й його запрошувати в дом.