Що обперся боком на сусідній хлів.
Слухаю в садочку як гудуть хрущі,
І дивлюсь як світяться росами кущі.
Слухаю те поле, поле – юних мрій,
Й так завжди хотілось вирости мерщій.
Так хотілось світ весь й небо обійнять,
Де співали птахи і гаї шумлять.
Де всю ніч до ранку гомонять віки,
А як день приходить – десь біжать вони.
Так мені хотілось про оте все знати,
І по всьому світу з ними поблукати.
А гаї шепочуться, а гаї гудуть,
А вже дітки в школу й після мене йдуть.
Хочеш буть хоробрим? – менших захищай,
Хочеш буть правдивим – брехунів карай.
Хочеш буть розумним, то запам’ятай:
Як лягаєш спати – книгу почитай.
Й ось гукнула мати й стала жартувать:
– Швидко постарієш, як все будеш знать.
Та, звичайно, жарти, то звичайний бум,
Та що старші кажуть, те бери на ум.
Та як пройдуть роки і пройде пора,
То згадай, що в тебе мати десь стара.
А, згадавши, вибач їй за ті слова
У яких, можливо, не була права.
Бо малим здається, він хитріший всіх,
А тому й повинні слухатись всі їх.
Та й життєва мудрість не в докорах, Клим,
Хто з нас, покажіть ви, був завжди правим?
То ж важливо, дітки, й помилки прощать,