І з ним затію я дорослу гру.
Нам посміхались зорі аж до ранку,
І Місяць був, як грізний командир,
І хоч в Союзі в нас творили лихоманку,
Але кричали вічно: ми – за мир!
Я ще не знав, що є десь підлість, зрада,
І що дівчат потрібно цілувать,
І що дівча цій «процедурі» – раде,
Бо любить в татка-мамки погулять.
А ми ж такими дурнями родились,
Що нам про це аж соромно сказать,
Зате тоді до всіх ми посміхались,
І всіх тоді хотілось обіймать.
Нам заздрив світ і небо танцювало,
Якби ви знали, як я всіх любив!
Що з мене, навіть, поле глузувало,
Що я, ховаючись, від всіх, до всіх ходив.
Не хочу говорить я про Європу,
Її не можу й досі зрозуміть,
Чому саме туди спішать відправить попу,
А там, що хочете, те з нею і робіть!
21.3.1957 р.
НАЙКРАЩІ ЛІКИ
У лікарні, де каліки,
Сестри, то – найкращі ліки,
Варто глянуть, як іде,
Навіть – хворий не засне.
6.7.2012 р.
МОЇ ГОЛУБОНЬКИ
Ой, дівчатка ви мої,